Золоті рукавиці Михайла Покиданця
« Я тобі, Михайле, придбав би золоті рукавиці на кшталт золотої клітки, щоб ти тільки вишивав – і нічого, окрім цього, не робив. Ізолював би тебе від суєти буднів – аби не відволікався на другорядне і тільки приносив би тобі попоїсти кілька разів на день. Скільки вишивок та узорів ти ще створив би!» - захоплювався вишивками Михайла Покиданця відомий етнограф і фольклорист Василь Скуратівський.
Михайло Григорович зазвичай віджартовується, мовляв, вишивка для нього – то випадковість – «приший кобилі хвіст». Між тим ця «випадковість» триває майже п»ятдесят років, а «хвіст», якщо скласти один за одним усі хрестики, стібки понад ста вісімдесяти його творів, виконаних у різних техніках, обперезав би землю по екватору…
Його рушники, серветки, вишиті панно, ікони і картини - в різних куточках планети, де живуть українці, - Північній і Південній Америці, Канаді й Австралії, Польщі й Словаччині, Чехії й Румунії. В багатьох країнах побували його твори, зігріті натхненним серцем і створені невтомними руками. На різних широтах світового українського духовного простору рукодільниці ворожать над своїм ремеслом за узорами Михайла Покиданця. З легкого починання всеукраїнського журналу ( в ті часи) «Радянська жінка» ( в якому Михайло Григорович дебютував зі своїми орнаментами і який заохочував і «підстьобував» митця до творчості) за Покиданцем вишивала – без перебільшення – вся Україна. І зараз його численні візерунки передруковують вітчизняні й закордонні журнали і безсоромно –анонімно (найгірше – безгонорарно) поширюють різні видавництва. Він воістину заслужений майстер народної творчості. І в моїй оселі присутня частинка його душі – серветки, вишиті мамою , яка також любила вишукані узори Михайла Покиданця…
Нові зразки орнаментів майстрові «диктувала» традиція. Йому завдячуємо, зокрема, відродженням бойківської вишивки. «Відправною точкою»послужили ілюстрації в…канадських виданнях –орнаменти одягу перших переселенців з Бойківщини в Канаді.
В його творах наче оживають рідне Поділля, Бойківщина й Гуцульщина, де Михайло Григорович жив і вчителював, Буковина, звідки родом батьки його дружини. Вісімнадцять років він учителює в Чернівецькій гімназії №4. Зусиллями педагога створено шкільний етнографічний музей усіх регіонів України, гуртки вишивки і хореографічний. Своє чудове вміння Михайло Григорович втілював (окрім численних персональних виставок) у сценічних костюмах для юних танцюристів– вишивав їх власноручно . Це невід»ємна складова його педагогіки. І великою мірою – прояв характеру: він робить усе прискіпливо й зважено, наче стелить дрібний хрестик у вишуканій вишивці.
Багато хто, заворожений його вишиванками, часто звертається із замовленням. На що майстер відмовляє. – Той, хто не тримав голки в руках, не відчув радості від копіткого живописання ниткою, чомусь прагне придбати мистецький твір за безцінь. Лише панно «Заповіт» пощастило на глядацькому аукціоні. На виставці в Канаді Михайлові Покиданцю за цей твір запропонували 700 доларів. Михайло Григорович вагався: згадав довгих два роки, коли переносив на полотно Шевченкові рядки; уявив своє досконале творіння в приватній колекції заможного канадійця, який любив хизуватися своїм українством, бо міг навіть за свої великі гроші придбати справжні твори мистецтва; припустив, що найімовірніше , демонструючи той «Заповіт», імені автора згадувати не будуть…Одне слово, Покиданець відмовився. Єдине, на що він може обміняти свої витвори, - найвищої якості нитки, муліне DMC. Та як істинний митець він може тільки обдарувати тих, хто зворушив його, - артистів унікального хору імені Кошиця з Канади, поета Степана Пушика ( з нагоди обрання його народним депутатом України). Ота вишукана вишнево-чорна вишиванка, що так пасує до чорного костюма і в якій Пушика часто бачимо по телебаченню, – саме від Покиданця…
До 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка Михайло Григорович втілив унікальний творчий проект – створив двадцять авторських рушників за мотивами творів Тараса Шевченка для ілюстрації ювілейного подарункового видання «Кобзаря». Спів лірника, сльози Катерини, історія Лілеї, краса Калини, пісня Соловейка…Від задуму до втілення композиції - саме про це Михайло Покиданець розповідав нам, учасникам виставки «Вишиваний дивотвір», коли ми завітали в музей чернівецької гімназії №4, аби привітати майстра з Днем народження. До слова, саме Михайло Покиданець понад десять років тому розпочав майстер-класи в рукодільній мережі «Санта» ( на одній з світлин він якраз розповідає про свій улюблений спосіб обробки готових виробів).
В самому музеї можна проводити екскурсію біля кожного експонату – всі вони зібрані Михайлом Покиданцем, його вихованцями різних років , подаровані небайдужими людьми, описані, систематизовані, занесені до інвентарної книги. За кожним – цікава історія , зафіксована в альбомі. Особливо захопливі – про відродження бойківської та лемківської вишивки, рушника з села Моринців - батьківщини Тараса Шевченка. У цьому великою мірою також прояв характеру Михайла Покиданця – вчителя географії за освітою. Як справжній фахівець він заповнює білі плями в народному мистецтві - на мапі національної свідомості. Один з нових експонатів музею - старовинна сорочка надихнула багатьох взяти участь у новому проекті виставки «Вишиваний дивотвір» -2018 «Буковинська сорочка». До мистецького проекту майстер вишив дві чоловічі сорочки, створені за стародавніми буковинськими орнаментами.
Якось Михайло Григорович зламав ногу. І дружина-медик пожартувала: »Нарешті ночами не зриватимеш очі над вишиттям!» А чоловік за місяць вимушеної госпіталізації вишив чудовий натюрморт «Маки». Дивовижно, але працюючи ночами, Михайло Покиданець почувається наче в отих золотих рукавицях, про які вголос мріяв Василь Скуратівський. Вишивка ніби тримає його в своїх магічних тенетах. А на ранок – жодної втоми. Особливо ж, коли «чаклує» над іконами, які створює за старовинними зразками, віднайденими в церквах і монастирях. Чудові образи за прикладом відомого українського майстра церковної вишивки отця Василя Блажейовського Михайло Покиданець дарує чернівецьким храмам.
Незбагненну магію вишивки Михайло Покиданець запізнав давно. Вперше, коли по закінченні Львівської хореографічної школи танцював у Львівському театрі опери і балету. Якраз ставили балет «Тіні забутих предків», а Покиданець допомагав головному художникові створювати сценічні костюми. Згодом він знявся вже у фільмі «Тіні забутих предків» у ролі Чорта. Режисер кінострічки Сергій Параджанов, самобутній художник і космічна особистість, мав здатність «затягувати» в своє силове поле, розкривати й підсилювати творчі можливості усіх, з ким спілкувався. Можливо, саме таке метаморфоза спіткала Михайла Покиданця. Через кілька років він почав створювати свої знамениті орнаменти. Каже, усе сталося само по собі, випадково…А що ж тоді вишиття довжиною в його життя?
Олена ЧАЙКА
« Я тобі, Михайле, придбав би золоті рукавиці на кшталт золотої клітки, щоб ти тільки вишивав – і нічого, окрім цього, не робив. Ізолював би тебе від суєти буднів – аби не відволікався на другорядне і тільки приносив би тобі попоїсти кілька разів на день. Скільки вишивок та узорів ти ще створив би!» - захоплювався вишивками Михайла Покиданця відомий етнограф і фольклорист Василь Скуратівський.
Михайло Григорович зазвичай віджартовується, мовляв, вишивка для нього – то випадковість – «приший кобилі хвіст». Між тим ця «випадковість» триває майже п»ятдесят років, а «хвіст», якщо скласти один за одним усі хрестики, стібки понад ста вісімдесяти його творів, виконаних у різних техніках, обперезав би землю по екватору…
Його рушники, серветки, вишиті панно, ікони і картини - в різних куточках планети, де живуть українці, - Північній і Південній Америці, Канаді й Австралії, Польщі й Словаччині, Чехії й Румунії. В багатьох країнах побували його твори, зігріті натхненним серцем і створені невтомними руками. На різних широтах світового українського духовного простору рукодільниці ворожать над своїм ремеслом за узорами Михайла Покиданця. З легкого починання всеукраїнського журналу ( в ті часи) «Радянська жінка» ( в якому Михайло Григорович дебютував зі своїми орнаментами і який заохочував і «підстьобував» митця до творчості) за Покиданцем вишивала – без перебільшення – вся Україна. І зараз його численні візерунки передруковують вітчизняні й закордонні журнали і безсоромно –анонімно (найгірше – безгонорарно) поширюють різні видавництва. Він воістину заслужений майстер народної творчості. І в моїй оселі присутня частинка його душі – серветки, вишиті мамою , яка також любила вишукані узори Михайла Покиданця…
Нові зразки орнаментів майстрові «диктувала» традиція. Йому завдячуємо, зокрема, відродженням бойківської вишивки. «Відправною точкою»послужили ілюстрації в…канадських виданнях –орнаменти одягу перших переселенців з Бойківщини в Канаді.
В його творах наче оживають рідне Поділля, Бойківщина й Гуцульщина, де Михайло Григорович жив і вчителював, Буковина, звідки родом батьки його дружини. Вісімнадцять років він учителює в Чернівецькій гімназії №4. Зусиллями педагога створено шкільний етнографічний музей усіх регіонів України, гуртки вишивки і хореографічний. Своє чудове вміння Михайло Григорович втілював (окрім численних персональних виставок) у сценічних костюмах для юних танцюристів– вишивав їх власноручно . Це невід»ємна складова його педагогіки. І великою мірою – прояв характеру: він робить усе прискіпливо й зважено, наче стелить дрібний хрестик у вишуканій вишивці.
Багато хто, заворожений його вишиванками, часто звертається із замовленням. На що майстер відмовляє. – Той, хто не тримав голки в руках, не відчув радості від копіткого живописання ниткою, чомусь прагне придбати мистецький твір за безцінь. Лише панно «Заповіт» пощастило на глядацькому аукціоні. На виставці в Канаді Михайлові Покиданцю за цей твір запропонували 700 доларів. Михайло Григорович вагався: згадав довгих два роки, коли переносив на полотно Шевченкові рядки; уявив своє досконале творіння в приватній колекції заможного канадійця, який любив хизуватися своїм українством, бо міг навіть за свої великі гроші придбати справжні твори мистецтва; припустив, що найімовірніше , демонструючи той «Заповіт», імені автора згадувати не будуть…Одне слово, Покиданець відмовився. Єдине, на що він може обміняти свої витвори, - найвищої якості нитки, муліне DMC. Та як істинний митець він може тільки обдарувати тих, хто зворушив його, - артистів унікального хору імені Кошиця з Канади, поета Степана Пушика ( з нагоди обрання його народним депутатом України). Ота вишукана вишнево-чорна вишиванка, що так пасує до чорного костюма і в якій Пушика часто бачимо по телебаченню, – саме від Покиданця…
До 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка Михайло Григорович втілив унікальний творчий проект – створив двадцять авторських рушників за мотивами творів Тараса Шевченка для ілюстрації ювілейного подарункового видання «Кобзаря». Спів лірника, сльози Катерини, історія Лілеї, краса Калини, пісня Соловейка…Від задуму до втілення композиції - саме про це Михайло Покиданець розповідав нам, учасникам виставки «Вишиваний дивотвір», коли ми завітали в музей чернівецької гімназії №4, аби привітати майстра з Днем народження. До слова, саме Михайло Покиданець понад десять років тому розпочав майстер-класи в рукодільній мережі «Санта» ( на одній з світлин він якраз розповідає про свій улюблений спосіб обробки готових виробів).
В самому музеї можна проводити екскурсію біля кожного експонату – всі вони зібрані Михайлом Покиданцем, його вихованцями різних років , подаровані небайдужими людьми, описані, систематизовані, занесені до інвентарної книги. За кожним – цікава історія , зафіксована в альбомі. Особливо захопливі – про відродження бойківської та лемківської вишивки, рушника з села Моринців - батьківщини Тараса Шевченка. У цьому великою мірою також прояв характеру Михайла Покиданця – вчителя географії за освітою. Як справжній фахівець він заповнює білі плями в народному мистецтві - на мапі національної свідомості. Один з нових експонатів музею - старовинна сорочка надихнула багатьох взяти участь у новому проекті виставки «Вишиваний дивотвір» -2018 «Буковинська сорочка». До мистецького проекту майстер вишив дві чоловічі сорочки, створені за стародавніми буковинськими орнаментами.
Якось Михайло Григорович зламав ногу. І дружина-медик пожартувала: »Нарешті ночами не зриватимеш очі над вишиттям!» А чоловік за місяць вимушеної госпіталізації вишив чудовий натюрморт «Маки». Дивовижно, але працюючи ночами, Михайло Покиданець почувається наче в отих золотих рукавицях, про які вголос мріяв Василь Скуратівський. Вишивка ніби тримає його в своїх магічних тенетах. А на ранок – жодної втоми. Особливо ж, коли «чаклує» над іконами, які створює за старовинними зразками, віднайденими в церквах і монастирях. Чудові образи за прикладом відомого українського майстра церковної вишивки отця Василя Блажейовського Михайло Покиданець дарує чернівецьким храмам.
Незбагненну магію вишивки Михайло Покиданець запізнав давно. Вперше, коли по закінченні Львівської хореографічної школи танцював у Львівському театрі опери і балету. Якраз ставили балет «Тіні забутих предків», а Покиданець допомагав головному художникові створювати сценічні костюми. Згодом він знявся вже у фільмі «Тіні забутих предків» у ролі Чорта. Режисер кінострічки Сергій Параджанов, самобутній художник і космічна особистість, мав здатність «затягувати» в своє силове поле, розкривати й підсилювати творчі можливості усіх, з ким спілкувався. Можливо, саме таке метаморфоза спіткала Михайла Покиданця. Через кілька років він почав створювати свої знамениті орнаменти. Каже, усе сталося само по собі, випадково…А що ж тоді вишиття довжиною в його життя?
Олена ЧАЙКА
Коментарі
Дописати коментар