“Піонер комп’ютерної техніки”.

Викладка однієї книги із циклу «Скарб нації»

-        До Дня вишиванки

Буковинські жіночі сорочки : [альбом] / упоряд. : Т. Лозинський, Л. Булгакова-Ситник. - Київ : Майстер книг, 2018. - 232 с. : кольор. іл.

 

Традиційне українське вбрання є одним із символів українства, складовою, без якої немислима національна ідентичність українського народу. І перше, з чим воно асоціюється, це, безумовно, вишита сорочка.

В запропонованому альбомі представлені жіночі святкові сорочки кінця XIX – початку XX століття, з відомого в Україні та далеко за її межами самобутнього осередку вишивальної творчості Буковинського Придністров’я – Заставнівського району Чернівецької області.

       Основою святкового одягу буковинок тих часів були сорочка та горботка, закріплена на талії домотканим поясом-крайкою. Святковість костюма визначали його оздоблення та додаткові компоненти.

       Найдавніші вироби, які збереглися до наших днів у приватних та музейних колекціях, датують кінцем XIX століття. Тоді сорочки шили з старанно вибіленого, конопляного полотна. Процес підготовки конопляного та лляного полотна до прядіння ниток був дуже трудомісткий і тривалий.

       Крій святкових жіночих буковинських сорочок  дещо вирізнявся поміж інших регіонів України. Всі  деталі її крою –прямокутні. Місцеву особливість крою жіночих сорочок визначали розмір та спосіб пришиття плечових уставок. Густо задрапіровані уставки піднімались над плечами, що візуально видовжувало фігуру й підкреслювало стрункість осанки.

           

      

       Проте не крій і не матеріал визначали завершеність сорочки, а її вишивка. У селянському середовищі вміння вишивати передавали від покоління до покоління. Вишивати вчили з дитинства. Найбільше вишивали дівчата на виданні, які заздалегідь готували собі придане. Вишиті сорочки були обов’язковою частиною весільного посягу. Шлюбні сорочки зберігали впродовж життя. Така сорочка ставала в нагоді не одному поколінню жінок у родині. У вінчальній сорочці, багато оздобленій, прийнято було ховати жінок.

                  

  

       Сорочки, які готували до весілля, одягали у свята завжди вирізнялися дещо надмірною та пишною вишивкою. На Буковині здавна вишивали вовняними нитками, які сільські жінки самі пряли з овечої вовни і при потребі фарбували білі нитки в різні кольори природними барвниками, що готували власноруч. Збережені до наших днів сорочки XIX ст. здебільшого вишиті вовняними нитками з незначним вкрапленням ниток іншого ґатунку. Навіть на сорочках столітньої давнини такі нитки при пранні не “пускають” кольору. На початку XX ст. вовняні нитки поступово замінили фабричними. Щоб закцентувати на окремих мотивах, підкреслити святковість виробу використовували шовкові, бавовняні та металеві нитки. Тоненькими різнокольоровими шовковими та бавовняними нитками стебловим швом вишивали контури мотивів. У заможних сім’ях дівчата нашивали поверх вишитого візерунка золотаві блискітки, а також додавали кольорові намистини-бісер, що робило оздоблення багатшим та урочистішим.

       На святкових сорочках вишивка демонструє візерункове розмаїття. Буковинській вишивці найбільше притаманний геометричний орнамент, що складається з елементів абстрактних форм,кожен з яких має свою символіку.

Мотив ромба у вишивці – найпоширеніший. У вишиванні жіночих сорочок найулюбленіша - графема ромба з гачками. Привертає увагу також S-подібний мотив, який вишивали на уставках.

Характерні для вишивки Заставнівського району – поперечні смуги (2-7) дрібних геометричних елементів. Поширені жовті та світло-зелені кольори. Головна увага в оздобленні сорочки була зосереджена на вишиванні рукавів.

Вишиванка мала пишно вишиті рукави з характерними косими смугами. У деяких виробах рукав суцільно покривали вишивкою,що створювало ефект фактури іншої тканини.

        В альбомі зібрано 69 сорочок, всі вони з приватних і музейних колекцій. Вказано з якого села походить сорочка. Усі сорочки в каталозі пронумеровані, зазначено їх місце знаходження, також вказані нитки, які використовувались в роботі та шви. Додається словничок народних назв у вишивці Заставнівщини.    

       До альбому ввійшли додатки зі збірки Еріха Кольбенгаєра «Взори вишивок домашнього промислу на Буковині»

 

    

       Змінюються часи. Змінюються покоління, їхні уподобання та погляди. Змінюються одяг і прикраси. Але залишаються віковічні традиції, які єднають нас з нашими пращурами. Серед них і традиції, пов’язані з вишивкою. Ці традиції є історією нашої країни, історією окремої родини, історією кожної людини. Тож збережімо цей скарб, щоб передати його наступним поколінням.

   

       Із представленою книгою та іншими тематичними виданнями, що будуть цікавими широкому колу користувачів, можна ознайомитися у відділі документів з економічних, технічних та природничих наук ЧОУНБ ім. М. Івасюка.