Нобелівська премія 2022 року.

 

Сванте Пеебу, шведський генетие отримав Нобелівську премію з фізіології та медицини 

Сванте Пеебу

шведський генетик

"За відкриття, що стосуються геномів вимерлих гомінінів та еволюції людини"

Дослідження Сванте Пеебу дали змогу секвенувати геном неандертальця, далекого родича сучасної людини. Він також зробив сенсаційне відкриття раніше невідомого гомініна Денисова з південного Сибіру.

Крім того, Пеебу виявив, що сучасна людина отримала до 4% генів неандертальців і до 6% гомініна Денисова. Під час міграції Homo sapiens з Африки приблизно 70 тис. років тому неандертальці вже мешкали на заході Євразійського континенту, а Денисовська людина — на сході, що дозволило уточнити мапу міграції предків сучасної людини.

Також його роботи дають змогу краще зрозуміти, як наша імунна система реагує на інфекції.

Основні роботи Сванте Пеебу виконав у 1997-2010 роках. Він 113-й нобелівський лауреат у галузі фізіології та медицини і перший «нащадковий»: 40 років тому премію у цій номінації здобув його батько Суне Бергстрем за дослідження простагландинів, яке відкрило новий напрям у медицині.

Що означає відкриття Сванте Пеебу. 

Про результати цьогорічної премії з фізіології та медицини SPEKA розповідає кандидат біологічних наук, науковий співробітник Національного науково-природничого музею Національної академії наук України та автор відеоблогу «Довколаботаніка» Олексій Коваленко. Фундаментальні дослідження Пеебу започаткували абсолютно нову наукову дисципліну — палеогенетику. Його дослідження відкрили генетичні відмінності між нинішніми людьми та вимерлими представниками нашого роду. Фактично вони створили основу для вивчення того, що робить нас унікальними людьми. До кінця 1990-х років майже весь геном людини був секвенований, тобто були розшифровані, чи то пак прочитані, послідовності ДНК. Це була значна віха в історії сучасної науки. Окрім багатьох інших значень це дало змогу досліджувати генетичний зв'язок між різними популяціями людей. Однак, щоб порівнювати геноми сучасних людей та вимерлих неандертальців, бракувало лише дещиці — даних про геном неандертальців. На початку своєї кар'єри Сванте Пеебу захопився можливістю використання сучасних генетичних методів для вивчення ДНК неандертальців. Однак незабаром усвідомив великі технічні проблеми, які гальмували такі дослідження. ДНК — дуже ніжна молекула. З часом вона хімічно модифікується та розпадається, через тисячі років залишаються лише невеликі ділянки ДНК, та й ще засмічені геномами бактерій та інших істот. У лабораторії еволюційного біолога Алана Вілсона Сванте почав розробляти методи вивчення ДНК неандертальців. Ця робота тривала кілька десятиліть. У 1990 році Пеебу отримав посаду професора у Мюнхенському університеті, де продовжив роботу над архаїчною ДНК. Він вирішив проаналізувати ДНК мітохондрій неандертальця — енергетичних органел у клітинах, які містять власну ДНК. Мітохондріальний геном містить лише частину генетичної інформації у клітині, але він присутній у тисячах копій, що збільшує шанси на успіх. Завдяки своїм вдосконаленим методам Паабо вдалося секвенувати ділянку мітохондріальної ДНК із шматка кістки віком 40 тис. років. А Паабо взявся за величезний виклик секвенування ядерного (тобто основного) геному неандертальця.

Методи виділення та аналізу ДНК з архаїчних останків кісток Пеебу та його команда вдосконалювали в Інституті Макса Планка у Лейпцигу. Дослідницька група використовувала нові технічні розробки, які зробили процес секвенування ДНК дуже ефективним. 

Сванте також залучив до роботи низку фахівців з популяційної генетики та ретельного аналізу послідовностей ДНК. І в 2010 році здійснив, здавалося б, неможливе: зміг опублікувати перше прочитання геному неандертальця.

Порівняльний аналіз показав, що останній спільний предок неандертальців і Homo sapiens жив приблизно 800 тис. років тому. 

"А також те, що неандертальці та Homo sapiens схрещувалися протягом тисячоліть співіснування. Так відкриття Пеебу стали основою для нового розуміння еволюційної історії людей." 

Крім того, завдяки відкриттям Сванте Пеебу ми розуміємо, що послідовності генів наших вимерлих родичів впливають на фізіологію сучасної людини. Одним із таких прикладів є Денисовська версія гена EPAS1, яка дає перевагу для виживання на великій висоті та поширена серед сучасних тибетців. Інший приклад — гени неандертальців, які впливають на нашу імунну відповідь на різні типи інфекцій. 

Джерело інформації: Володимир ХомяковРедактор SPEKA