Архітектурні казки Владислава Городецького

 

До 160-річчя з дня народження Владислава Владиславовича Городецького(1863-1930)

 

Владислав Владиславович Городецький (повне ім’я – Лєшек Дезидерій Владислав Городецький) народився 4 червня 1863 року в селі Шолудьки Брацлавського повіту на Поділлі в заможній родині, що належала до польської гілки старовинного роду Городецьких.

   Дитинство Владислава пройшло в родинному маєтку Жабокричі, де у Городецьких  був палац, цегельня, млин. Молодий шляхтич їздив у чотиримісній кареті з кучером, мав свого коня для верхової їзди, фортепіано віденської фабрики Зейтнера. Однак, коли хлопчику було 10 років, батькові довелося все це продати за борги. Сім'я повернулася в скромніші Шолудьки,

   Середню освіту В. Городецький здобув в Одеському  реальному училищі при лютеранському  храмі Святого Павла, де навчався в 1879 – 1885р.  Продовжив навчання в  академії мистецтв у Санкт-Петербурзі, яку закінчив у 1890 р. із срібною медаллю. Ще будучи студентом, талановитий юнак два роки підробляв помічником архітектора Київської учбової округи. Тому не дивно, що молодий архітектор вирішив назавжди оселитися у Києві, де йому судилося жити і творити тридцять років.

   Тогочасний Київ швидко розбудовувався і розростався. Місто на очах змінювалося. Кращих умов, щоб проявити себе молодому зодчому, годі було шукати. І Городецький це добре розумів. З характерною для нього енергією він з головою занурився в роботу.

   Найпершим архітектурним проектом Городецького стало створення тиру та павільйону в садибі Київського відділу Імператорського товариства полювання. Після цього архітектор виконував проекти, пов’язані з похованням почесних мешканців. Найвизначнішими його роботами є: усипальниця баронів Штейнгелів на київському кладовищі Аскольдова могила, мавзолей для графів Вітте на старому Байковому цвинтарі.

У 1895 році, всього через п'ять років по завершенні академії, В. Городецький бере участь у двох великих проектах, що стали помітним явищем в архітектурному житті Києва: планування і розбудова колишньої садиби відомого київського медика, професора  Ф.Ф.Мьорінга, де було прокладено і швидко забудовано вулиці Миколаївську, Ольгінську, Мерінгівську і Нову, а також планування і спорудження Київської сільськогосподарської та промислової виставки, що відкрилась на схилах Черепанової гори 1897 року. За проектами Владислава Владиславовича на виставці було споруджено оригінальні павільйони графів Потоцьких: Костянтина та Юзефа. Київська виставка , де зодчий продемонстрував своє вміння і хист будівничого, стала етапною подією в діяльності В. Городецького.

Відкривалися нові можливості, нові перспективи. Життя подавало немало цікавих і престижних замовлень.. За кілька років він робить блискучу кар'єру, здобуває статус провідного архітектора, стає відомою і досить заможною в місті людиною.

   В. Городецький був талановитою людиною, фахівцем високого класу, чудово знав і вміло використовував архітектурні стилі різних часів і народів. А ще відзначався дивовижною працездатністю. Про це свідчить хоча б той факт, що свої найвидатніші пам'ятники архітектури, що залишаються окрасою столиці України і понині, він спорудив майже одночасно.

   Етапною в творчості зодчого стала робота над спорудженням Міського музею старовини і мистецтв нині (Національний художній музей).

   Будинок  Національного художнього музею України зведено у 1897-1899 із застосуванням у центральному порталі колон класичного давньогрецького доричного ордеру, а горельєф у фронтоні зображує алегорію торжества мистецтв. Пара величних левів стережуть цей храм прекрасного. Храм виконано у досить класичній манері, якби не те, що зведено його з бетону. Справа в тому, що Городецький був власником цементного заводу «Тон» під Києвом і «задля реклами» зводив більшість замовлень виключно зі свого бетону. Тому будинок музею, спроектований з дотриманням усіх пропорцій та канонів класичної архітектури, все ж є унікальним у своєму роді.

   Одним із найблискучіших проектів відомого архітектора було створення костьолу св. Миколая за конкурсним проектом студента С. Валовського. Римсько-католицький костьол Святого Миколая у Києві був побудований у готичних формах – із двома шпилястими вежами, круглим вікном-розеткою, з ліпним декором.

Храм зводили 10 років виключно на пожертвування приватних осіб. Роботи велися довго через поганий стан ґрунту, на який впливала річка Либідь, тому вперше в Києві ґрунт стали зміцнювати потужними бетонними набивними палями. Зрештою храм відкрили і освятили у 1909 році.

  У 1898 році Владислав Городецький, вже як дуже популярний архітектор, отримав пропозицію від «тютюнового короля» та очільника громади київських караїмів Соломона Когена спроєктувати Караїмську кенасу.

Караїмська кенаса

 Будівлю в мавританському стилі спорудили за 4 роки. Її особливістю став гофрований купол з ліпними прикрасами роботи майстерні Еліо Саля. Ефектна верхівка кенаси була покрита оцинкованим залізом і над нею височив шпиль.

  У 1895 році Владислав Владиславович на замовлення австрійського підприємця Йосифа Кімаєра спроєктував  будівлю для торгового дому меблевої фірми.

Прибутковий будинок Кімаєра

На фабриці виготовлялися крісла для київської опери та театру Соловцова (теперішня назва — театр імені Франка), гарнітури для готелю «Континенталь» (зараз — будівля консерваторії) та готелю Гладинюка (тепер — будівля інформагенства «Укрінформ»).

    Та найбільшу славу принесла Городецькому найоригінальніша споруда ХХ століття у Києві «Будинок з химерами» – власний прибутковий будинок, зведений ним по вулиці Банковій у стилі модерн у 1901-03 роках. Розташований на стрімкому крутосхилі і тому – на три поверхи з вулиці і на шість – із двору, розкритий на всі чотири боки різними асиметричними фасадами, будинок Городецького вражає уяву кожного, хто його бачить. Раціонально розпланований, технічно досконалий будинок оздоблений ззовні і зсередини безліччю скульптурних прикрас. Їх виконав талановитий італійський скульптор і близький друг архітектора – Еліо Саля , співавтор усіх архітектурних творів Городецького у Києві. Новація полягала в тому, що всі оздоби виготовлено з цементу – найпередовішого матеріалу сторіччя, і в тому, що скульптор проходив вже по готовому твору карбом, залишаючи авторську руку, надаючи поверхні виду натурального каменю.

Справжній зоопарк прикрасив фасади будинку на Банковій: голови слонів та носорогів, ящірки та жаби, пітон і крокодил, пантера й орли, нарешті величезні квітки латаття, казкові риби, косулі й дівчата в ретельно й дотепно продуманих та не менш майстерно виконаних композиціях створили незабутній фантастичний образ будинку-казки.

Будинок з химерами

   Крім Києва, архітектор працював також у багатьох інших українських містах. В Умані побудував гімназію і міську школу, в Черкасах – гімназію (нині Будинок дитячої та юнацької творчості), в Шпикові на Поділлі - цукровий завод, у Печорах – мавзолей Потоцьких, у Сімферополі – фабрику штучного льоду, в селі Старосільському на Волині - греблю і шлюзи.

Блакитний палац у Черкасах

 

 Костьол-мавзолей Потоцьких на Вінничині.

   Владислав Городецький був всебічно обдарованою людиною. Він мав багато різних захоплень: виконував найтонші ювелірні вироби, розробляв різні моделі взуття та одягу, малював, ліпив, гравіював, будував у Києві аероплани. Ще одним пристрасним захопленням Городецького були подорожі. Ця людина була безмежно закохана у дику природу, тому Городецький їздив на полювання в різні куточки світу: на Алтай, в Західний Сибір, у Середню Азію, Африку, до Індії. Він привозив трофеї для київських музеїв. Був членом мисливських товариств Франції, Англії.

   Про своє захоплення полюванням та про пригоди Городецький написав книгу «У джунглях Африки. Щоденник мисливця», яка побачила світ у1914р.  Двомісячне полювання зодчий описав у книзі, яку видав власним коштом і сам її оригінально проілюстрував. Автор навіть сам зробив обкладинку зі шкіри добутого ним звіра.. Минуло сторіччя, проте африканське сафарі, описане у книжці Владиславом Городецьким, й донині захоплює мисливців.

   Світова війна, революція, а відтак, втрата всього майна й можливості працювати, змусили Городецького 1920 року залишити Київ і емігрувати до Польщі. Тут він реставрує палац князів Вишневецьких, будує критий ринок, б електростанцію, різні комунальні об’єкти.

    1928 року американська фірма «Генрі Улен і К°» запросила В. Городецького на посаду головного архітектора Синдикату по спорудженню перських залізниць. За проектами архітектора Городецького у Тегерані було побудовано сучасний залізничний вокзал, палац шаха, запроектовані розбудови нових міст Ірану, театру та готелю в Тегерані.

     Помер Городецький 3 січня 1930 року від серцевого нападу у спорудженому ним готелі далеко від України, Києва, якому віддав найкращі роки життя. Похований на римо-католицькому цвинтарі Долаб у Тегерані. На сірому камені викарбували польською мовою епітафію зі словами: «Професор архітектури».

Людина живе, допоки її згадують. Архітектор В.Городецький нагадує про себе своїми творами. Він живе в Україні, Польщі, Ірані, живе в гарних будівлях, залишених людям.

А вулицю в центрі Києва, яку він проектував, на якій стоять споруджені за його кресленнями будинки, де він жив, названо ім’ям архітектора Городецького.