Генетична пам'ять: бренд Вінничини "Мальована хата".
У селах Поділля відроджують традицію настінного розпису.
У чому проблема?
Традиція прикрашати свої оселі завжди відрізняла українців. В українських селах хати були ошатні, оточені квітниками, а свіжо білені стіни господарі часто оздоблювали візерунками, розмальовували птахами та квітами.
Та з роками традиційний стенопис став забуватися. Колись шкірна хата розповідала історії про своїх господарів, а нині народні сюжети зустрічаються на стінах дуже рідко. Так втрачається зв'язок із традиціями, історією та корінням — тим, що завжди було джерелом сили та єдності українців.
Яке рішення?
Тринадцять років крокує селами Поділля симпозіум народної малярства "Мальована хата" - мистецький проект, призваний відродити давню традицію настінного розпису. Художники з усієї України розписують українськими орнаментами будинки, школи, господарські та адміністративні будинки, повертаючи їм автентичний вигляд, а гостинним селам — душу та туристичну привабливість.
Як це працює?
Не просто арт, а відновлення зв'язку між минулим та сьогоденням
Емблема проекту. Фото надала Оксана Городинська
Ініціатором відродження цього унікального виду мистецтва став Микола Крижанівський – художник, скульптор та голова мистецької фундації "Арт-СЛІД". Саме він заснував на Вінниччині проект "Мальована хата".
Микола Крижанівський розповідає, що в селі Сліді, поруч із його майстернею розташовувалася стара хата. Разом із другом Сергієм Кушніром вони привели до ладу подвір'я та розписали хату у стилі петриківського розпису. Хата стояла неподалік трасії і відразу привертала увагу — люди зупинялися й милувалися.
Тодішній голова районної адміністрації Михайло Вдовцов також був у захопленні, він звернувся до художника із питанням: «То що, будемо малювати село далі?» Тоді народилася назва проекту, яка сьогодні вже стала справжнім брендом Вінниччини.
Хата в селі Сліди, з розпису якої розпочався проект "Мальована хата". Фото надане Михайлом Крижанівським
Ініціатива найшла підтримку інших митців та фахівців центру народної творчості. Відтоді у співпраці з місцевими громадами та за всебічної підтримки Вінницького обласного центру народної творчості, фестиваль "Мальована хата" проводять щорічно.
"Їздимо по селах і малюємо"
Михайло Крижанівський. Фото з архіву художника
"Для мене це культурологічно-художній проект, тому що його витоки у нашій українській історії, коли люди гарно розмальовували хати, печі, вишивали рушники, створювали у своєму повсякденні прекрасний світ краси та гармонії", - каже Микола Крижанівський.
За 13 років у проекті "Мальована хата" взяло участь багато художників — дехто лише один раз, а дехто повертався знову і знову. Відомі та молоді професіонали, а також художники-аматори Вінниччини та України розписали понад 15 сіл області, зокрема Сліди, Серебринець, Сказинці, Воєводченці, Бушу, Гонтівку, Наддністрянське, Носиківку, Оксанівку та інші.
Локації найчастіше обирає обласний центр народної творчості — орієнтуються як на пропозиції самих художників, так і на готовність місцевих громад прийняти митців, забезпечити проживання, харчування та всі необхідні умови.
Як розповідає Сергій Бугай, майстер народного мистецтва (з подільського стенопису), провідний методист Вінницького обласного центру народної творчості, деякі села вибирали саме завдяки їхньому історичному наслідку — наприклад, у 2018 році симпозіум провели у селі Буша, де розташовані історичні та археологічні пам'ятки.
Художник розписує господарську будівлю. Фото надане Михайлом Крижанівським
Симпозіум зазвичай триває п'ять-сім днів — така година потрібна волонтерам-художникам для розпису кількох великих об'єктів. У кожному з фестивалів беруть участь від п'яти до десяти митців, а часом навіть більше. Весь процес потребує зусиль та терпіння, щоб кожний задум знайшов своє місце на сільських стінах.
"Побачити та відчути"
Скільки годин піде на розпис кожної хати — залежить і від художника, і від стану цієї будівлі, — розповідає Сергій Бугай, який і сам неодноразово брав участь у симпозіумі. Іноді це може зайняти лише один день, особливо коли поверхня вже підготовлена господарями. Часто, заздалегідь знаючи, що приїдуть митці, вони очищують стіни, ґрунтують — і це спрощує і пришвидшує роботу.
Буває так, що майстри працюють по необробленій поверхні — по каменю, известняку, цеглі чи ракушняку. Працювали по дереву, пластику, шиферу, металу — чого тільки за ці роки не траплялося. Фарби використовують акрилові та обов'язково світлостійкі. Так розпис може зберігати первинний вигляд роками.
Робота починається по-різному — хтось творить ескізі, а хтось одразу розписує. Часом за основу беруть творчість народних митців, наприклад, Марії Примаченко, або автентичний розпис, який взагалі не має автора, а часом з'являються свої, неповторні мотиви та сюжети.
"Я зазвичай ніколи не готовлюся заздалегідь до малювання хати. Я повинна побачити і відчути місце. Що воно хоче, що буде пасувати тій атмосфері, яка відчувається від будівлі. Познайомитися з господарями. Це одразу дає поштовх до створення малюнку", - ділиться київська художниця Яна Власенко.
Вона має професійну художню освіту, тому малює швидко і з розумінням справи. Але хатній розпис — щось особливе. За словами художниці, тут треба забути академізм. І малювати "по справжньому", від серця.
А це точно працює?
"Дайте мені фарби, я сама розмалюю!"
Мета першого в Україні щорічного мистецького проекту-симпозіуму майстрів народної малярства "Мальована хата" - відродження традицій української народної малярства та популяризація настінного розпису хат.
Художниця Оксана Городинська — постійна учасниця симпозіуму, на її рахунку вже кілька десятків хат та інших об'єктів. Місткіня зазначає, що проект потрібний для оновлення генетичної пам'яті.
Оксана Городинська розписує піч. Фото з архіву художниці
"У нашій місцевості завжди прикрашали оселі. Тим ми і відрізняємося від ординців. Особливо для мене — це один із засобів самовираження і просвітництва. А стінопис — одне з моїх мистецьких любовей. Навіть під час війни треба продовжувати жити, кохати, малювати .
Учасники проекту розповідають, ставлення до появи розписів у селі у місцевих мешканців взагалі буває дуже різним. Найчастіше люди сприймають розписи із великим захопленням, висловлюють вдячність та підтримку. Розпитують, розповідають місцеві легенди — і це дає художникам нове натхнення та ідеї для розпису. Численні прохання після кожного проекту — розписати ще щось, залишитися довше — показують, що ініціатива людям до душі.
Сергій Бугай за роботою. Фото: фейсбук-сторінка Вінницького обласного центру народної творчості
Разом із тим трапляються й скептики, котрі критикують, висловлюють незадоволення. За словами Сергія Бугая, це переважно люди, далекі від народних традицій, від народного мистецтва в цілому. Але вони становлять лише невелику меншість, а більшість місцевих із розумінням та теплом сприймає розписи, допомагає та підтримує команду художників у цій справі.
"Де б ми не працювали, в кожному селі спочатку люди дещо насторожені: роздивляються, живлять: «Що ви тут робитимете?». Але потім ситуація змінюється. Наведу лише один приклад. розписали? Він Марії розписали, а мені — ні». Я пояснюю: «Вже все, виїжджаємо…». А вона каже: «Дайте мені фарби, я розпишу сама!»», — згадує Микола Крижанівський.
Яна Власенко у процесі розпису. Фото з архіву художниці
Трапляються й містичні історії. Яна Власенко згадує:
"На одній з осіль я малювала Трипілля. Господарів я не бачила, ми побалакати по телефону і мені просто сказали «не стримувати собі». І я почала малювати, як відчувала. А коли ми побачилися з хазяйкою, вона показала мені свої татуювання на двох руках — і це були саме ті мотиви, які я змалювала на стінах. потім привезти туди свою батьківщину.
Яна Власенко біля будинку із трипільськими мотивами. Фото з архіву художниці
Подібні історії повторюються майже в кожному селі, і це дуже тішить учасників проекту. Це говорити про те, що їм вдається донести ідею до проекту, зробити давнє мистецтво зрозумілим та близьким кожному.
"З початку проекту ми вже розписали понад 300 хат, - підрахував Микола Крижанівський. - Вважаємо цей проект не лише сталим, а й міжнародним, бо в першому симпозіумі брали участь художники із Польщі, Румунії та Молдови".
Художник сподівається, що, попри війну, друзі-митці з-за кордону ще приїдуть, аби підтримати своєю творчістю як українських колег, так і боротьбу нашої країни за свободу. Він наголошує, що сьогодні розпис шкірного об'єкта проекту "Мальована хата" присвячується нашим захисникам, українським воякам, і містить якийсь елемент підтримки для них.
Мальована хата - оберіг від ката. Фото надане Михайлом Крижанівським
"Ми навіть розробили спеціальний штамп: "Мальована хата - оберіг від ката". На цьому знаку зображень козак, який відрубує голови двоголовому змію. Це наш спосіб висловити підтримку тим, завдяки кому ми можемо жити й працювати" , - ділиться пан Микола.
Він упевнений, під час війни музи не мають мовчати. Митці мають "стріляти своєю творчістю". І тому тепер кожен симпозіум є відданням шани нашим захисникам.
Ще більше корисних рішень!
Своєрідний бренд Вінниччини "Мальована хата" знайшов відгук і на теренах інших областей, зокрема - "Мальоване село" на Хмельниччині, "Народний розпис" на Буковині тощо.
Цього року в легендарній Буші, за ідеєю дирекції Бушанського заповідника, відбулася ще одна творча толока аматорських та професійних майстрів народної малярства — "Подністровський стінний розпис", в якому органічно поєдналися традиції та модерн.
Микола Крижанівський ділиться, йому часто телефонують із проханням: "Приїдьте і до нас". Нещодавно звернулися із Черкаської області. Тож географія відродження традиційного українського стенопису постійно розширюється.
Він говорить: "Хочеться, щоб проект продовжувався і надалі. Українці талантливі люди, і мають жити у прекрасному".
Проект "Посилення стійкості медіа в Україні". Впроваджується Фундацією "Ірондель" (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом "Швейцарська солідарність" (Swiss Solidarity).
Авторка Аліса Смагіна
Джерело інформації: інтернет-видання Рубрика. Все по поличках
Коментарі
Дописати коментар