НОБЕЛІВСЬКІ ПАРАДОКСИ — 2025.
«Важелі багатства», або чому економісти заговорили про «пастку нерівності».
Як відомо, у заповіті Альфреда Нобеля ніякої «премії за економіку» не було. Можливо, тому, що творець динаміту вважав її «не зовсім наукою»? Дійсно, у тому сенсі, в якому нею є фізика чи хімія, економіка зовсім не точна наука. Хоча й спирається на математичні методи та статистичний аналіз. Нобелівські лауреати з економіки 2025 року демонструють нам щось на зразок «економічної антропології». Вона не стільки про цифри, скільки про стан, в якому опинилися сучасна людина і сучасне суспільство.
ЕКОНОМІКА: МИСТЕЦТВО ЧИ НАУКА?
Якщо подивитися на первинний, дослівний зміст слова «економіка», ми виявимо, що стародавні греки розуміли під ним зовсім не науку, а мистецтво ведення домашнього господарства. Взагалі, економістам досить складно претендувати на об’єктивність. Їхня позиція неминуче перебуває під впливом культурних норм, переконань, суджень тощо. Одні й ті ж економічні теорії можуть бути актуальними для одних епох та культур і при цьому абсолютно непридатними для інших.
У підсумку на суворі математичні моделі економісти не можуть спиратися беззастережно — реальні економічні процеси здебільшого є набагато складнішими і в формули не вкладаються. Невипадково Роберт Шиллер, лауреат Нобелівської премії з економіки 2013 року, зазначав, що «як тільки ми зосереджуємося на економічній політиці, у гру вступає безліч факторів, що не мають відношення до науки». Людська поведінка, на відміну від математичних формул, видається досить непередбачуваною. І навіть якщо вважати, що ця непередбачуваність має свої власні закономірності, це суттєво зміщує об’єкт економічних досліджень у бік від точних наук — до вивчення людини та її поведінки.
У ТРЕНДІ ІННОВАЦІЇ ТА ТВОРЧЕ РУЙНУВАННЯ
Безумовно, економіка є наукою, хоча й не точною. Радше такою, яка ближча до антропології, соціології та філософії, ніж до математики чи фізики. Принаймні, коли Банк Швеції 1968 року виправляв прикрий промах Альфреда Нобеля і засновував премію з економіки, він розглядав її як виключно значущу суспільну науку. Вкотре у тому, що він мав рацію, переконують заслуги нобелівських лауреатів 2025 року.
Цього року премію було поділено на три частини. Рівно половину її отримав американо-ізраїльський історик економіки Джоел Мокір за аналіз умов, необхідних для технічних інновацій. Другу половину поділили між собою канадець Пітер Ховітт з американського Браунського університету і француз Філіпп Агьон, який працює в Колеж де Франс і Лондонській школі економіки та політичних наук.
Останні два економісти отримали премію «за розробку теорії економічного зростання через творче руйнування». Вони досліджували ситуацію, коли поява на ринку більш досконалих нових продуктів витісняє старі, а компанії із застарілими технологіями несуть при цьому значні збитки. Цей процес має як об’єктивно позитивні, так і негативні наслідки. «Творче руйнування» породжує гострі конфлікти. І вони потребують своєчасного конструктивного вирішення. В іншому випадку інновації будуть блокуватися сильними гравцями та групами інтересів.
ДУЖЕ СКРОМНИЙ І ДУЖЕ ІЗРАЇЛЬСЬКИЙ ЛАУРЕАТ
Але чому шведські банкіри особливо виділили внесок в економічну науку саме Джоела Мокіра? Спершу кілька слів про самого лауреата. Мокіру 79 років. Він відомий історик та економіст. Народився в Ізраїлі, здобув освіту в Єврейському університеті Єрусалима. Однак останні 50 років викладає в Північно-Західному університеті Іллінойсу. Сам Джоел скромно зазначає, що він лише один із довгого списку тих, хто дійсно гідний цієї премії.
«Я був абсолютно приголомшений, я зовсім не очікував цього. Нобелівська премія — чудовий привід для академічних пліток. Я пережив потрясіння, але, як то кажуть, I will take the money», — зауважив він. Джоел вважає, що ця премія більше говорить про його батьківщину, а не тільки про особистий внесок в економічну науку. Крім того, Мокір висловлює жаль, що вся слава дісталася йому, хоча набагато більше її заслуговував нещодавно померлий друг Ельханан Хелпман, якого, втім, за життя нагороди теж не обійшли стороною: Премія Ізраїлю, Премія і медаль Бернарда Хармса, Ротшильдівська премія, Премія EMET, BBVA Foundation Frontiers of Knowledge Awards.
Виходить, що саме Хелпман впевнено йшов до «Нобеля», але замість нього дійшов Мокір. Втім, хай який скромний новий лауреат, його заслуги перед світовою наукою гідні найвищої оцінки. Премію йому вручили «за відкриття передумов стабільного економічного зростання в результаті технологічного прогресу». Що ж стоїть за цим малозмістовним формулюванням?
ТЕХНОЛОГІЧНА КРЕАТИВНІСТЬ СТВОРЮЄ ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ
Джоел Мокір здобув широку популярність завдяки працям з економічної історії промислової революції. Він поставив собі запитання: чому стабільне економічне зростання було відсутнє і в епоху Античності, і за Середньовіччя, хоча різного роду відкриття періодично відбувалися? Античність майже не знала нових технологій, а відносно відстала середньовічна Європа фонтанувала винаходами. Чому технічний прогрес між епохою Реформації та промисловою революцією йшов так повільно, незважаючи на великі географічні відкриття і розквіт науки?
Чому взагалі такі надзвичайно інноваційні суспільства, як Стародавній Китай або Британія часів промислової революції, впадали в застій? Чому перемоги у війнах, доступ до корисних копалин і колоніальних ресурсів, тривалість життя та вартість робочої сили давали лише побічні вигоди? Свої висновки науковець виклав у книзі «Важіль багатства. Технологічна креативність та економічний прогрес». Мокір показав, наскільки ці дві речі взаємопов’язані.
При цьому зовсім не будь-яке економічне зростання веде до зростання суспільного благополуччя. Сталий технологічний прогрес став можливим лише тоді, коли виникла наука сучасного типу. Для технічного розвитку виявилося важливим не стільки те, що «знає» один індивід, скільки те, що «знає» спільнота. Саме колективне знання освіченої спільноти, а не всього суспільства в масштабах держави відіграє вирішальну роль у зростанні технологічної креативності.
ТРИ УМОВИ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КРЕАТИВНОСТІ
Технологічні інновації безпосередньо впливають на підвищення продуктивності, що, своєю чергою, призводить до економічного процвітання. Але, на думку Мокіра, для дотримання технологічної креативності потрібні три умови. Перша — суспільство повинно мати кадри — винахідливих і підприємливих новаторів, тому в постійно стресовому, напівголодному, забобонному або надмірно традиціоналістському суспільстві інновації малоймовірні. Друга — інституціоналізація матеріальних і нематеріальних стимулів до інновацій. Третя — атмосфера терпимості, що дозволяє захистити інновації від тих, хто сприймає їх як загрозу своїм інтересам.
Мокір стверджує: не варто чекати економічного зростання, щоб досягти технологічних проривів і технічних змін. Бо останні якраз самі є причиною економічного зростання, й інший рівноцінний драйвер відшукати неможливо. Сучасним державам та урядам саме час прислухатися до нового нобелівського лауреата й запитати себе: «Що там у вас насправді відбувається з атмосферою терпимості, колективним стресом і заохоченням до інновацій? Чи не рухаємося ми всі гуртом, незважаючи на формальні успіхи найрізноманітніших наук, до еволюційного глухого кута, в якому колись опинився Стародавній Китай?»
У «ПАСТЦІ ЕКСТРАКТИВНИХ ІНСТИТУЦІЙ» ЗРОСТАННЯ НЕМОЖЛИВЕ
Невипадково, присуджуючи премію з економіки, члени Нобелівського комітету згадали так звану «пастку екстрактивних інституцій». Під цим терміном розуміють економічні та суспільно-політичні системи, які викачують «екстракт» ресурсів і доходів на користь невеликої елітної групи, а не широких верств населення. Одна з ознак такої «пастки» — низьке економічне зростання. Чому «комітетники» зробили на цьому акцент? Можливо, таким чином вони намагаються вказати на справжні причини, через які зростання світової економіки неухильно сповільнюється.
Аналітики ОЕСР очікують уповільнення зростання світового ВВП з 3,3% у 2024 році до 3,2% у 2025-му і до 2,9% у 2026-му. Наступного року прогнозується різке гальмування зростання економіки США до 1,5% та його уповільнення в Китаї до 4,4%. «Впровадження інклюзивних інституцій створює довгострокові вигоди для всіх, але екстрактивні інституції забезпечують короткостроковий прибуток тільки владним особам. Поки політична система гарантує їм контроль, ніхто не буде довіряти їхнім обіцянкам майбутніх економічних реформ. Саме тому поліпшень не відбувається», — пояснили в Нобелівському комітеті.
Джерело інформації: www.huxley.media
Коментарі
Дописати коментар