БОРИС БУРДА: як літати, якщо ти важчий за повітря.
ЦЕ ЛІТАТИ НЕ МОЖЕ?
Говорун - клоп із «Казки про Трійку» Стругацьких, розмірковуючи про те, що однією зі споконвічних мрій людства є прагнення літати, був недалекий від істини, хоча даремно заявлявши, що люди мріють літати виключно через заздрість до комах. У казках люди почали літати з давніх-давен (історію з «Тисячі і однієї ночі» про польоти на дерев'яному коні, вірогідно, придумано ще тисячу років тому). Та оскільки люди народжені, щоби казку зробити бувальщиною, з польотами вони не забарилися.
Політ людини на повітряному змію був задокументований ще 559 року у Китаї. У 852 році Аббас ібн Фірнас винайшов парашут, з яким зістрибнув з мінарету Великої мечеті Кордови і навіть не надто покалічився, а через 25 років збудувавши щось на зразок дельтаплана, на якому пролетів близько 10 хвилин і повернувся на місце старту, розбившись суттєво, та все одно. Однак ці способи польоту відступили на задній план, коли брати Монгольф'є запустили в Парижі повітряний шар — апарат легший за повітря.
Повітряні кулі підкорили небо. Надуті гарячим повітрям монгольф'єри замінили наповнені легкими газами шарльєри, а в 1852 році у повітря злетів перший дирижабль — керований повітряний шар. Здавалося, що літальні апарати, легші за повітря, зможуть задовольнити пристрасть до польотів, і цікавість до апаратів, важчих за повітря, поменшала — проте аж ніяк не зникла, незважаючи на те, що багато науковців почало сумніватися у можливості існування подібних апаратів.
Навіть великий фізик лорд Кельвін аж у 1895 році висловив думку, що літальні апарати важчі за повітря неможливі (а як же птахи?). Заперечував їх існування й великий астроном Саймон Ньюком (щоправда, 1903 року він змінив свою думку, заявивши, що в майбутньому це може стати реальним, — дуже вчасно!). Але найцікавішою є думка шанованого американського єпископа, який стверджував, що літати можуть лише ангели. А цікава вона тим, що прізвище цього єпископа — Райт.
ВІД ВЕЛОСИПЕДУ — ДО ЛІТАКА
Двоє з семи дітей цього єпископа, названі на честь його колег-проповідників Вілбуром та Орвіллом, росли не скажеш, що у великому достатку (їхній батько був єпископом однієї з дрібних протестантських церкв, яких в Америці безліч), але в любові і злагоді, а головне — поруч із дуже сім'ї. До речі, всупереч поширеній думці, діти єпископа Райта любили працювати руками не менше, ніж читати, — виявляється, це чудово можна поєднувати.
Начитаному Вілбуру всі пророкували Єльський університет, але він, не успевши закінчити середню школу, під час ігрів на льоду отримав клюшкою по обличчю і втратив майже всі верхні зуби, після чого був змушений довго лікуватися. Того, хто це зробив, згодом стратили за вбивство власної матері, батька та брата, але Вілбуру це ніяк не допомогло. Не доучився до аттестату зрілості й Орвілл, щоби пізніше поповнити разом із братом лави видатних діячів науки, які не мають формальної середньої освіти.
Ще в школі Орвілл збудував біля сараї власного будинку типографію, особисто сконструював для неї друкарський станок. На ньому вони з Вілбуром друкували власну газету, а також виконували замовлення інших мешканців краю, які потребували поліграфічної продукції. Згодом їх захопив новомодний на ті часи винахід — велосипед, і вони спершу відкрили майстерню з їх ремонту, а потім самі почали виробляти велосипеди власної конструкції, причому досягли відчутного комерційного успіху.
Але заклеєна клопом Говоруном заздрість людей до мух і бджіл не минула й цих успішних бізнесменів. Усе почалося з книги про німецького планериста Отто Лілієнталя, яку Вілбур читав уголос Орвіллу, котрий одужував після тифу. Ліліенталь намагався злітати на планері, який взагалі не мав двигуна, використовуючи висхідні потоки повітря. Можливо, тому що він бачив, як інші ентузіасти польотів на апаратах важчих за повітря використовують двигун, проте без успіху.
На відміну від парових аеромонстрів, планер міг злетіти (з гори чи з вежі), але планеристи гинули, як той самий Ліліенталь чи британець Персі Пілчер, через помилки в управлінні. Вони намагалися змінити напрямок польоту, балансуючи власною вагою, але це вочевидь не працювало. А вісь Вілбур, спостерігаючи за птахами, зауваживши, що вони змінюють напрямок польоту кутом нахилу крила. Цей метод пропонували і до братів Райт, однак лише вони змогли його реалізувати.
КІТТІ-ХОК
1900 року брати вибрали місце для вирішальних експериментів — піщану косу Кітті-Хок у сусідньому штаті Північна Кароліна. Спочатку вони запускали планери, відпрацьовуючи на них питання управління. Потім вибрали більш вдалий двигун, ніж важка малопотужна парова машина — двигун внутрішнього згоряння. Після цього вони підібрали оптимальну форму пропелера, і всі основні проблеми було розв'язано.
14 грудня 1903 року літак братів Райт «Флаєр-1» вирушив на старт. Вони кинули монетку, і першим випало летіти Вілбуру (Райті вирішили поки не літати гуртом, щоб із ними обома не загинула сама ідея). Літак буквально відразу впав, і три дні його лагодили.
Але 17 грудня вони здійснили три успішні польоти поспіль на висоті приблизно 3 метри над землею, подолавши відстані 36, 52 та 60 метрів. Це вже був справжній політ апарату важчого за повітря — все інше було справою техніки. Вся історія світової авіації починається з цього польоту на «Флайєрі-1» завдовжки трохи більше за міський автобус.
Їх майстерність пілотування зростала та якось досягла того, що Орвілл Райт вирішив покатати повітрям їх 82-річного батька. Єпископ Мілтон Райт під час польоту, звісно, геть забув своє недалеко висловлювання і, хоча не був ангелом, проте із задоволенням піднявся біля повітря, турбуючи під час польоту сина-пілота лише одним проханням: «Вище! Ще вище!»
ПЕРШИЙ ПОЛІТ?
Брати Райт успішно розвивали та рекламували свої літаки, запатентувавши, як і слід було очікувати від практичних американців, цілу низку знайдених ними технічних рішень. Захищали вони свої права дуже ревно, через що й уславилися як сутяги. Про них навіть подейкували, що як хтось підстрибне на місці, змахнувши руками, вони негайно податимуть на нього позов до суду.
Однак на їхній пріоритет активно зазіхають і досі. Існує «Товариство друзів Густава Уайтхеда», яке стверджує, що ще у 1901 році він здійснив успішний політ на побудованому ним літаку з паровою машиною. Кілька свідків це підтверджують, але документальних доказів немає, та й розвивати своє досягнення він не став. Проте вже понад 70 років це товариство доводить його пріоритет.
Згадували і про героя російських борців за пріоритети капітана Можайського, і про винахідника головної зброї Громадянської війни Хайрема Максима — обидва вони побудували літаком з паровою машиною. Але ці апарати під час випробувань змогли хіба що на мить підстрибнути, а потім падали. Обидва винахідники закинули ці ідеї та не стали їх удосконалювати — вочевидь вони мали рацію.
Найпростіше було довести заслуги француза Клемана Адера — апарат «Еол» із паровою машиною його винаходу піднявся у повітря і пролетів понад 50 метрів, що досить впевнено зафіксовано. Але його політ був абсолютно некерованим та нестійким. Військове відомство Франції перервало випробування «Еола» через відсутність результатів, та після польоту братів Райт повідомило про їхню успішність. Ясна річ…
Тож Вілбур і Орвілл Райті, які аж через два роки після польоту зуміли опублікувати повідомлення про нього в журналі «Проблеми бджільництва» (адже бджоли теж літають!), все ж таки домоглися визнання своїх заслуг. І книжка про них у відомій серії «ЖЖЛ» з 1933 року і протягом тривалого часу залишалася єдиною книгою цієї серії, випущеною більше ніж про одного чоловіка. Тільки у 2011 році книга «Брати Стругацькі» покінчила з цією монополією. До речі, це ж Стругацькі вигадали клопа Говоруна…
Джерело інформації: www.huxley.media
Коментарі
Дописати коментар