Жінки ламають стереотипи і відбудовують Україну.

 

"Школа майстринь".

Ініціатива, що навчатиме жінок традиційно “чоловічих” навичок. Учасниці не лише ламають стереотипи про “жіночі” та “чоловічі” професії, але й вважають, що громадськості варто позбавлятися ще одного упередження — поганого ставлення до робітничих професій.

Заняття у "Школі майстринь" зі столярної справи. Фото з архіву проекту

У чому проблема?

В Україні є стійким упередження, що будівництво — не жіноча справа. Але війна змінила і це. Багато чоловіків пішли на фронт, будівельна галузь відчуває гостру нестачу кадрів, а країна потребує фахівців, які допомагатимуть відновлювати будинки та інфраструктуру. Водночас тисячі жінок шукають нові можливості, не лише в допомозі країні, а й у самореалізації.

Яке рішення?

ГО "Будуємо Україну Разом" (БУР) за підтримки Razom for Ukraine започаткувала "Школу майстринь" - освітню програму для жінок, які хочуть опанувати будівельні професії. Проект безоплатно навчає жінок базових столярських і малярських навичок, надає підтримку для розвитку кар'єри та трудоустрою та руйнує стереотип, що професія будівельника є виключно чоловічою.

Як це працює?

Будуємо Україну Разом (БУР) — громадська організація, що з 2014 року об'єднує молодь навколо волонтерства та відбудови. Її учасники вже понад 10 років допомагають конкретним громадам, створюючи молодіжні та громадські простори, відновлюючи житло та соціальні об'єкти. Сьогодні команда БУР працює майже у кожній області України, залучаючи до відбудови тисячі волонтерів. 

Щоб підготувати фахівців та фахівчинь до роботи на БУР-лагерях та будівничих активностях МВ, у БУР регулярно організовували "Школу майстрів та майстринь". Та цьогоріч вирішили зробити школу, орієнтовану саме на жінок.

У нашій спільноті є багато майстринь, які змогли реалізувати себе в нетиповій для жінок професії. містечках ”, - каже  Марта Бенишин , голова організації “Будуємо Україну Разом”.

Що таке "Школа майстринь"

Навчання у профколеджі. Група малярок. Фото з архіву проекту

"Школа майстринь" - це безоплатна можливість для жінок отримати базові знання та навички у столярстві та малярстві, а також прокачати софт-скілі, які допоможуть перекваліфікуватися та знайти роботу в будівельній сфері .

Проект триває протягом осені. Спершу учасниці навчалися на базі Львівського професійного коледжу прикладного мистецтва та дизайну. Впродовж місяця вони опановували технічні навички, вивчали основи охорони праці, управління проектами та ефективної комунікації.

Воркшоп від "Дніпро-М". Фото з архіву проекту

Крім формального навчання, для учасниць щодня проводилися неформальні зустрічі із партнерами проекту. Так, експертка із залучення, викладачка в УКУ, керівниця офісу МФ "Відродження" Оксана Дащаківська провела лекцію про лідерство, а Христина Бойко з агенції "and action" - про особистий бренд та самопрезентацію. Представники компаній  " Дахмонтаж" та "Дніпро-М" ділилися знаннями про будівельну сферу та роботу з інструментами, а виробник будівельної хімії "Bayris" організував воркшоп із фарбування та реставрації.

Зустріч з психологією Ольгою Угрін на тему першої психологічної допомоги. Фото: "RAZOM з тобою"

Важливими для жінок стали й психоедукаційні зустрічі, які для учасників програми проводили психологічний центр "RAZOM з тобою". На зустрічах говорили про те, як діяти в кризі, як спілкуватися з тими, хто пережив травму, як підтримувати та стабілізувати себе та інших у перші хвилини чи години після стресу. 

Команда БУР проводила заняття з проектного менеджменту, цінностей волонтерства та соціальних інвестицій. А  після навчань у Львові жінки вирушили на практику до БУР-гір — простору в Карпатах, де відпрацьовували здобуті знання, а також розвивали командні та лідерські навички. 

" Наразі тривають кар'єрні консультації з фахівцями, підготовка резюме, проходження співбесід та самопрезентація. Останній етап — оплачуване стажування, яке ми хочемо організувати у місцях постійного проживання учасниць ", — розповідає керівниця БУР.

Вона зауважує, організація не гарантує стабільну роботу, але дає можливість розпочати новий етап кар'єри: "  Важливо, що жінки бачать, що ці професії посильні, а ми віримо в них як у майстерень" .

А це точно спрацювало?

До програми "Школа майстринь" відібрали 25 жінок зі всієї України, переважно з малих громад. Серед них є вимушено переміщені особи та ті, хто шукає собі у новій професії. Для багатьох із них програма стала не лише можливістю отримати корисні знання, а й знайти підтримку, впевненість та спільноту.

"Сумніві відпали швидше за неякісну шпаклівку"

Учасниця програми, волонтерка БУР Катерина Штепа. Фото з архіву героїні

Катерина Штепа з Полтави — студентка і зараз навчається у Харкові на виконроба, а ще активно волонтерить у БУР.

" Навесні я поїхала в БУР-горі на з'їзд голів осередків , - згадує Катерина. -  Там поділилася своїм досвідом у будівельній справі: мій тато будував дім з нуля, багато в чому я йому допомагала. Саме там мені запропонували долучитися до Школи майстринь " .

Попри підбадьорення батьків, Катерина все ж таки вагалася, думала майже пів року. Та коли побачила оголошення про набір, зрозуміла, що іншого шансу "показати собі" вже може і не бути.

“ У перший день у Львові було трохи страшно: нові люди, нове місце та новий майбутній досвід не давали мені спокою .

Катерина Штепа з учасницями Школи. Фото з архіву проекту

Дівчина каже, що навчання у Львові їй дуже понравилися, особливо малярські роботи. Катерина сподівається, що "Шкіл майстринь" стане більше:

" Без жінок країна не відбудується і не стане кращою версією собі, так гадаю не лише я, а й усі, хто хоч раз тримав інструмент у руках " , - каже Катерина Штепа.

Наталія Третякова замішує шпаклівку. Фото з архіву героїні

Наталія Третякова, з міста Лозова Харківської області, через війну переїхала на Полтавщину до села Нехвороща. За фахом вона — перекладачка художньої літератури з англійської.

Наталія зізнається, вже давно шукала заняття, яке б дозволяло переключатися з інтелектуальної роботи — працювати руками, відчувати результат і водночас робити щось корисне. Оскільки вона також є давньою волонтеркою БУР, публікацію про "Школу майстринь" у соцмережах ГО  побачила одразу, і в перший же день подала заявку.

Однак мене я зіткнулася зі стереотипом, що це «робота для невдах без вищого освіти» . перекладачки, бо деякі люди так і не змогли зрозуміти, що мені просто подобаються будівельні професії і я хочу їх опанувати ”, - розповідає Наталія Третякова.

За її словами, навчання у "Школі майстринь" було надзвичайно яскравим та насиченим. Жінку особливо вразило, як викладачам вдалося вмістити стільки знань лише за один місяць.

Максимально комфортно було і в колі інших учасниць, навіть попри досить тісні умови проживання.

Насправді я цьому щиро раділа — хотілося спілкуватися з дівчатами майже цілодобово. Я буквально в кожній навчилася чогось , — каже Наталія  .

Жінка зазначає, що на Школі майстринь були жінки, які пережили справді складні події, а дехто в останню мить відмовився від участі через трагічні обставини.

" Я часто задумуюсь, які вони, ті дівчата, які не змогли до нас доєднатися через події, пов'язані скоріш за все із війною, як би їм могло бути з нами " , - із сумом каже Наталія.

Навчання у профколеджі. Група столярок. Фото з архіву проекту

На жаль, у громаді, де зараз мешкає Наталія Третякова, немає підприємств, що працюють у галузях, пов'язаних із її новою професією. Тому жінка відкрита до будь-яких пропозицій щодо стажування, бо переконана, що зрештою потрапити "саме туди, куди треба".

"Жінка може проявити себе у будь-якій професії"

Тетяна Черевко з майстром по столярці Степаном Мар'яновичем. Фото з архіву героїні

Тетяна Черевко — із села Баландине, що на Черкащині. Економістка за освітою, вона — мама двох дівчат та дружина загиблого військового Дмитра Черевка з позивним "Скромним".

До повномасштабної війни Тетяна з батьківщиною жила у Чорноморську на Одещині. Працювала у магазині, а чоловік — на будівництві. 24 лютого Дмитро Черевко приєднався добровольцем до лав ТРО, а потім і ЗСУ, а Тетяна та доньки переїхали на Черкащину — до батьків.

Рік тому коханий Тетяни загинув на Курському напрямку. Жінка втратила дітей у селі, без роботи і грошей. Через БФ "Діти Героїв" дізналася про БУР та їхній проект "Школа майстринь".

" Вдома я маю багато будівельних електроінструментів, які залишилися після смерті чоловіка. Але я ніколи з ними не працювала, і взагалі не знала, що з цим робити. Я подумала, що було б добре вміти хоча б собі вдома поремонтувати меблі чи якось покращити умови проживання " , - розповідає Тетяна Черевко.

Заявку до "Школи майстринь" жінка подавала з надією на те, що проект допоможе знайти нову роботу, зробити її впевненішою в собі та своїх силах. Але як бонус на проекті вона знайшла і нових друзів, познайомилася з цікавими та професійними людьми.

Було дивне відчуття, що я знову студентка і все життя попереду. Майстер Роман дуже професійно розповідав про всі аспекти малярних робіт. І абсолютно всі ми робили на практиці . ділитися враженнями Тетяна Черевко.

Учасниці проекту з майстром з малярки Романом Васильовичем. Фото з архіву проекту

« Я ще не знаю де саме я буду працювати — планую переїзд у Львів. Але я на сто відсотків впевнена, що цей неоцінений досвід обов'язково мені знадобиться , — каже пані Тетяна  .

Ще більше корисних рішень!

Гендер не має значення, головне — професійність

Групове фото майстринь біля коледжу. Фото з архіву проекту

Проект ще не завершений, тому його довгострокові результати поки що важко оцінити.  Як зазначає керівник БУР Марта Бенишин, звичайно, місяця мало для повного опанування технічних навичок, але достатньо для ознайомлення зі сферою та базовими навичками.  Учасниці обрали напрямки, які їх цікавлять: реставрація, малярні роботи, робота з деревом.

" Важливо, що вони бачать, що ця професія посильна, і ми віримо в них як у майстринь. У майбутньому вони можуть стати підрядницями БУР " , - каже Марта Бенішин.

Організатори та учасниці проекту вірять, що ставлення до жінок у "чоловічих" професіях також почне змінюватися, адже за їх словами, цей процес невідворотний. Так, Марта Бенишин розповіла, що часто на початку робіт жінкам із БУР доводиться стикатися зі скептицизмом з боку громади. Але коли громада бачить чудово виконану роботу, злагоджену команду, ефективне керівництво жінки, то змінює свою думку, оцінюючи професійність, а не стати.

Водночас учасниця "Школи Майстринь" Наталія Третякова зазначає, що  громадськості варто позбавлятися ще одного стереотипу — зневажливого ставлення до робітничих професій. 

" Наш викладач із малярства розповідав, що в інших країнах Європи його пропускали без очереди, коли він йшов на обід у робочому одязі, бо побачили, що в людини мало часу і вона робить потрібну роботу .

Вона додає, що під час навчання на Школі майстерень і на БУР-таборі учасниці не стеснялися ходити вулицями у робочому одязі: "  Вважаю, що це має стати нормою в суспільстві. До того ж нам і зараз , і в майбутньому потрібно буде багато відбудовувати в Україні  .

Матеріал створено ГО "Інститут успішного міста" за підтримки Фонду "Аскольд і Дір", що адмініструється ІСАР Єднання у межах проекту "Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ та демократії" за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО "Інститут успішного міста" та медіа рішень "Рубрика", та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції чи ІСАР Єднання.

Авторка:  Аліса Смагіна

Джерело інформації: Рубрика. Все по поличках.