ЯК УМОВИТИ ПАПУ ДОЗВОЛИТИ ШОКОЛАД.
1759 року британські корсари захопили іспанське судно, що прямувало з Америки. На їхню велику шкоду, вантаж довелося викинути за борт: вони вирішили, що це козячий послід. А чим був цей вантаж насправді?
З ГЛИБИНИ СТОЛІТИ
Служителів різних релігій завжди тішила можливість щось заборонити. По-перше, щоби боялися, по-друге, потім це можна потроху дозволити за непогані гроші, а по-третє, щоб потім улаштовувати обшуки — може, цю крамолу й не знайдеш, зате натрапиш на щось інше, про що й гадки раніше не мав. Вже у Стародавньому Єгипті додумалися до заборони певних видів їжі — під цензуру потрапили бобові та риба. Але люди там були такі стародавні, що всі переплутали, і зрештою заборона стосувалася лише жерців, а простий народ, солдати і навіть Страшно Сказати Хто могли їсти заборонені продукти зовсім безкарно. Ну, вони лишень вчилися... Буддисти взялися за справу відповідальніше і запровадили табу на «п'ять гострих рослин» — цибулю, часник, цибулю-порей, дику цибулю та хрін. Вони, мов, сирими викликають гнів, а вареними — жагу. Заборонили вони й м'ясо, причому пішли шляхом єгиптян — заборона стосувалася лам, а простим людям — будь ласка, можна. Такий собі елемент самопожертви.
Індуїсти залюбки п'ють молоко, проте за всю життя не з'їдять ані шматочка говядини — боже збав, це ж священна тварина! А ось юдеї та мусульмани геть не терплять свинини. Загалом у спекотному кліматі це мало сенсу — до винайдення холодильників. Холодильники є давно – може їм свинину дозволити? Наскільки суворими були харчові заборони у католицькій Європі в період Середньовіччя, легко здогадатися, звернувши увагу на популярність у католицьких країнах бакалао — тріски, спершу посоленої, а потім висушеної. Її у величезній кількості ловлять в Атлантичному океані поблизу острова Ньюфаундленд, а потім везуть на південь Європи. Чому на півдні Європи ця риба була такою затребуваною? А як без неї обійтися, якщо пісних днів в Іспанії було близько 150 на рік — майже кожний інший, — м'ясо в ці дні не можна, а бакалао можна. Ось і обходилися тим, чим можна, — дозволеною солоною та сушеною рибою, твердою, мов палиця, яку розмочували годинами. Її й тепер їдять…
З ЦЕРКВОЮ НЕ ПОЖАРТУЄШ
Всі продукти, які були відомі здавна, церква чітко поділила на дозволені та заборонені (завжди або за певну годину). Деякі з цих рішень можуть здивувати — скажімо, дозвіл папи, найімовірніше, Климента IX, на прохання єпископа Квебека, їсти під час посту бобрів — вони ж живуть у воді, виходить, це риба! Не звалюйте все на Середньовіччя — у 2010 році архієпископ Нью-Орлеана офіційно підтвердив, що алігатор — «рибний продукт» і під час посту не заборонено. А капібара й зараз у Венесуелі є улюбленою стравою в передвеликодній період: ще в XVI столітті священики звернулися до Папи, і той дозволивши — водне тварина з перетинками на лапах: риба, звісно ж! Як бачите, йдеться про продукти Нового Світу — з євразійськими розібралися раніше, а дари Америки викликали запитання.
Дивував, скажімо, чудовий плід, який успішно заміняв гроші: раб коштував 100 плодів, змажено індичку — 200, а за комплекс інтимних послуг місцеві «інтердівчата» просили 6 таких плодів: це ж недорого? З цих плодів, розтираючи їх із червоним перцем та ванілью, ацтеки робили напій ксокоатль, що бодьорив, по-нашому — «пінна вода». А для тамтешнього тлатоані, тобто імператора Монтесумі, ксокоатль готували з медом, і він випивав 60 кухлів на день, щоб справлятися з численним гаремом. Може, кухлі були маленькі? Першим європейцем, який скуштував гіркий ксокоатль у 1503 році, був Колумб. Довго плювався і нікому не радивши пити цю мерзотність. А ось Кортес, витягнувши з Монтесумі рецепт сладкого ксокоатля, пригостивши ним імператора Карла V, і ксокоатль став престижним напоєм іспанців, яким простіше було називати його «чоколате». З Іспанії "чоколате" поширився по всій Європі. Анна Австрійська, донька Філіпа ІІІ Іспанського (саме та, з підвісками та мушкетерами), привезла скриньку диво-плодів до Парижа, а наступна французька королева Марія-Терезія вже казала: «У мене дві пристрасті — шоколад і король», залишаючи Короля-Сонце на іншому місці.
ВЕРХОВНЕ РІШЕННЯ
Чи можна вживати шоколад під час посту? Отці церкви не залишили жодних вказівок – вони просто не знали, що це таке. А іспанська знать уже вирішила для себе це питання, причому не лише в метрополії, а й у колоніях, де, власне кажучи, і вирощували какао. Дами випивали десятки чашок шоколаду на день, вважаючи це дуже корисним для здоров'я. Латиноамериканські прелати навіть зібрали у 1569 році спеціальний «шоколадний» собор — щоб з'ясувати питання про богоугодність чи богопротивність популярного напитку. Оскільки ні про що домовитися не вдалося, святі отці вчинили як добрі бюрократи — перекинули складні питання на вищу інстанцію. Святий отець Джироламо де Сан-Вінченцо з мішком найкращого какао вирушив до Ватикану, щоб отримати особисто від папи Пія V відповідь на просте запитання: чи дозволений шоколад у пісні дні?
Папа повівся, як герої-вчені, провів експеримент на собі. Чесно допивши чашку шоколаду до кінця, Його Святість виніс свій вердикт. Він сказав: «Яка мерзота! У піст можна вживати те, що не приносить задоволення, а не це мерзотне зілля, що я ледве допив. Якщо хтось бажає під час посту катувати своє тіло цим страшним напоєм — будь ласка, це навіть є дуже богоугодним, ось тільки не вірю, що знайдеться багато таких побожних людей!» Перемога! Невже святий отець Джироламо приготував поганий шоколад? Боронь боже, ні — все за старовинним ацтекським рецептом: терті боби какао, ваніль, дуже багато найгострішого перцю чилі... А від меду і тим паче цукру не додав ані грама! Все чесно: запитання було поставлено про какао, і відповідь получена дуже чітка — навіть у піст можна!
Подолання попереджень
До наступника Пія V Григорія XIII двічі зверталися з проханням уточнити дозвіл його попередника. Спершу попросили чітко відповісти, чи можна вживати це під час посту. Потім поцікавилися, чи не шкодить шоколад утриманню. Папа давши дві відповіді на користь шоколаду – можна, не шкодить. Якби питання вирішили залишково, проте осад залишився. Скажімо, у 1648 році єпископ мексиканського міста Чіапас Бернардо де Салазар просто розлютився, побачивши, як навіть під час місії слуги знатних дам підносять їм у церкву шоколад, чашку за чашкою. Він заборонив пити шоколад біля храму та поставив біля входу озброєних солдатів — багаті парафіянки просто почали ходити до інших храмів.
Єпископ, розгнівавшись, узагалі заборонив шоколад під загрозою відлучення від церкви — парафіянки взагалі перестали відвідувати месу. Єпископ порушив свою заборону і, зустрічаючись з однією зі знатних дам провінції, донькою Магдаленою де Моралес, випив чашечку шоколаду, після чого помер у муках. Яд? Але нічого довести не вдалося… Самі дами-ласунки, які отримали дозвіл насолоджуватися улюбленим напоєм, також часом були обережними. Наприклад, одна молода пані писала в ті роки подрузі: «Раджу тобі не їсти шоколаду. Моя знайома їла його під час вагітності і народила абсолютно чорну дитину». Вірю, але до чого тут шоколад?
ДОЗВОЛЕНИЙ САМИМ ПАПОЮ
Тож подякуємо винахідливому та розумному священику, отцю Джироламо де Сан-Вінченцо — обрана ним форма подання на розгляд самому Великому понтифікові продукту, що викликав дискусію, не містила жодних порушень і привела до рішення, яке влаштовувало майже всіх. До кінця XVIII століття кількість закладів, які пригощали шоколадом, у Парижі перевищило 500, а модні в Англії «шоколадні будинки» були набагато престижнішим місцем, ніж кав'ярні. Ну а після того, як швейцарець Франсуа-Луї Кайє 1819 року вперше створив плитку твердого шоколаду, він без перешкод підкорив світ. Нарешті нікого не здивував висновок фахівця з питань харчування Майкла Левіна, у якому стверджується: «Говорячи мовою хімії, шоколад — це справді найкраща їжа у світі». І, певно, був правий фармаколог Райан Хакстейбл, сказавши, що шоколад — це щось більше, ніж їжа, але менше, ніж наркотик.
Автор матеріалу: Борис Бурда
Джерело інформації: www.huxley.media
Коментарі
Дописати коментар