Як люди поступово вчились митися.
ХТО ПЕРШИЙ?
Н
айбільш знайомі та найзвичніші речі ми знали не завжди. Вони просто з'явилися колись давно, а потім неодноразово модифікувалися, щоб стати такими, якими ми їх уявляємо зараз. Це стосується й того, чого ми торкаємося кілька разів щодня. Простежити еволюцію таких речей нелегко, але цікаво. Навіть коли люди почали відчувати бажання трохи зменшити товщину кулі бруду на тілі, мило у них з'явилося геть не одразу. Єгиптяни натиралися пчелиним воском — це не надто допомагало. Народи з Балканського та Апеннінського півостровів, греки та римляни просто відтиралися скрабом із дрібного піску. Вихід так само поганий.
А хто справді зробив великий винахід, то це народи Шумера, які випередили всіх у багатьох речах, — там близько 2500 року до н. е. записали на недавно знайдених глиняних табличках чіткий рецепт: кип'ятиш попіл із водою, потім додаєш козячий жир. Нащо — незрозуміло, проте, крім мила, це ні для чого не годиться. Слабку конкуренцію шумерам намагалися скласти стародавні єгиптяни. У папірусі 1550 року до н. е. згадується якась субстанція з гусячого жиру, рослинних речовин і соди, яка нічим, крім мила, слугувати не могла, — але також без подробиць застосування. Ось чистою содою єгиптяни для миття користувалися, та це дещо інше…
Очевидно, згодом, проте без жодного сумніву, античний Рим опанував мило. Неподалік від нього була гора Сапо, де спалювали жертовних тварин. Жир, змішаний із попелом, стікав у Тибр, і ті, хто прав у цьому місці свій одяг, помітили, що він відпирається краще. Говорять, що від назви цієї гори і виглядатиме італійське слово «мило» — sapone. І вже зовсім не може бути конкурентом вищезгаданим прикладам повідомлення римського історика Плінія Старшого про особливу мазь із золи букового дерева та сала, яку використовували стародавні галли для очищення волосся. Точно пізніше за шумерське, і взагалі, завжди супроводжується боязким зауваженням «за однією з версій», що можна трактувати як «надто малоймовірно»…
МИТТЯ ЗА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
Подібно до багатьох інших цінних ідей, секрет виготовлення мила повернувся до Європи через арабську культуру після хрестових походів — власне кажучи, так само як і звичай мити руки перед їжею. Проте в XII–XIII століттях у знатних родинах Англії та Франції за стіл не сідали без обмивання рук. Причому мили їх саме з милом. Ремесло миловара, справді непросте, почало користуватися чималою повагою, і статус його був високим, а виробництво вважалося великою таємницею. У XIV столітті в Англії миловарам навіть заборонялося ночувати під однією крышею з колегами та іноземцями — щоб не було підозр у викраденні професійних секретів. Звісно, не скрізь було так. У величезній Монгольській імперії смертну кару для монгола застосовували лише у чотирьох випадках: за крадіжку коней, вбивство родича чи друга, замах на хана чи… миття. Саме так! Вважалося, що миттям можна розгнівати духів води, а якщо вже виникла дивна фантазія бути чистішим — витирайся піском!
Половинчасту позицію у цьому питанні займала Єлизавета I Англійська — вона милася раз на місяць, щоб таки показати підданим догідний приклад. Її спадкоємець Яків I робив це так само часто, але мив лише руки. Це вам не Ізабелла Католичка, яку помилили вперше при народженні, потім — у день весілля — і все! Їй вистачило... Не дивно, що Король-Сонце не повірив своїм шпигунам, які повідомили йому, що князь Меншиков (і не він один!) миється щонайменше раз на тиждень. Адже для короля купання було надзвичайно рідкісною медичною процедурою, до якої він вдавався під наглядом королівських лікарів. Але, мабуть, для XVIII століття це вже занадто.
МИЛЬНА ПРОМИСЛОВІСТЬ
У XIX столітті миловарне виробництво стало масовим і... шкідливим. Спершу морську сіль обробляли сірчаною кислотою, потім до отриманого сульфату натрію додавали олію — не завжди оливкову, частіше пальмову та арахісову. Отруйні пари робили виробництво настільки небезпечним, що на ці заводи відправляли каторжників. Виявилося, що для мила жир не є обов'язковим! На порозі XIX століття англієць Ендрю Пірс запропонував робити мило з більш делікатної сировини — гліцерину. Цей винахід дозволив виробляти мило не тільки надзвичайно ароматне, а й прозоре! Торгова марка Pears досить популярна і в наші дні.
У другій половині XIX століття Вільям Шеппард із США вигадав новинку — рідке мило. Але воно не прижилося аж до 1980 року, доки його земляк Роберт Тейлор не запропонував такого звичного в наш час пакування з помпою-дозатором. Після цього рідке мило одразу стало популярним, хоча було винайдено ще дуже давно. Не втратило своєї репутації мило з Марселя, де його виробництво з оливкової олії розпочалося ще у XII столітті. Ще Кольбер захистив цю назву як бренд, а вже напередодні XIX століття 49 марсельських миловарень виробляли 76 000 тонн мила на рік, і в торговому договорі тих часів між Францією та Росією мило згадується поряд із вином.
Справжню революцію у виробництві мила у Російській імперії здійснив француз Анрі Брокар. Він почав випускати мило «Дитяче», на якому були витиснуті літери алфавіту, та мило, що виглядало як кумедні звірятки. Мило Брокара "Кокосове", "Трояндове", "Грецьке", "Медове", "Бурштинове" та довгасте мило "Огірок" подобалося всім. А 1863 року в американській фірмі «Проктер енд Гембл» щось переплутали та протримали розчин у чані довше ніж звичайно. Брак хотіли викинути, але, дякувати богу, передумали — бо ж у них вийшло плавуче мило! У 2001 році фірма випустила 1000 брусків, що не тонули, та запропонувала приз у розмірі $250 000 тому, хто їх знайде. Ніхто не прийшов.
МІЛО ЗА НАШИХ ЧАСІВ
Зараз мило — річ настільки банальна, звична й потрібна, що саме це слово спливає у розмовах у найнезвичайнішому контексті. Найпростіший приклад можна побачити на футбольних стадіонах — час від часу хтось та й вигукне: «Суддю на мило!» До речі, якщо так зробити, із одного судді вийде приблизно сім брусків. Коли поява радіо та телебачення відкрила нові шляхи реклами, спонсорами низьки шоу-програм виступили саме виробники мила, які стали називати «мильними операми». Навряд чи це так уже міцно пов'язано з тим, що зірка перших подібних шоу Дуглас Фербенкс замолоду торгував милом, але подейкують і таке…
Англійське слово mail (пошта), потрапивши в україномовне середовище, відразу породило нове значення слова «мило» — так почали називати електронний лист. Тож, почувши слова «надішли мені цей текст милом», ніхто не потягне тексту у ванну і не почне його намілювати банним милом — усі вже знають, як насправді слід це розуміти. Мило могло викликати й негативні спогади. Головний конструктор Сергій Корольов буквально скаженів, якщо хоч на одному умивальнику в його НДІ лежав шматок господарського, а не належного туалетного мила. Пояснювалося це просто й сумно — у «шарашках» ГУЛАГу, де він провів роки, була звичайна така «економія». А особливо я б відзначив експонат виставки у Базелі у 2005 році, створений італійцем Джанні Мотті. На перший погляд – звичайний брусок мила. Однак Мотті присягався, що весь жир, з якого його було зроблено, був витягнутий із корумпованого премьера Італії Берлусконі під час ліпосакції. Назва експонату – «Чистими руками»!
Автор: Борис Бурда
Джерело інформації: www.huxley.media
Коментарі
Дописати коментар