ДИКА УКРАЇНКА СОФІЯ ЯБЛОНСЬКА.
Софія Яблонська (15 травня 1907 ― 4 лютого 1971) – письменниця, журналістка та фотографка, що найбільше любила знімати жіночі портрети. Перша українська мандрівниця (тревел-блогерка), яка здійснила навколосвітню подорож і описала свої враження у книгах «Чар Марока», «З країни рижу та опію», «Далекі обрії», «Дві міри — дві ваги». Здобула прізвіська Діка українка й Теура (птаха з червоним пір'ям). Змолоду вирішила жити так, щоби ніхто не лишивши її дому, і свідомо кочувала планетою. Спілкувалася французькою, але книжки писала виключно українською. У мандрівки завжди брала «Кобзар», різьблену тарілку та гуцульську ляльку-мотанку.
ДОВГИЙ ПУТЬ ДО ВАНІЛІЇ
У
Таганрозі, на батьківщині Чехова, щось не склалося. Можливо, не підійшли сухий клімат, дошкульні вітри, табачний аромат цикорію чи солодкуватий амброзії. Дратувала трудова школа, де юнку вчили шити взуття, і мова, що звучала надміру округлено. Та ще й брат Мирон, який не здолав тифу і назавжди залишився під боком Азовського моря. Нарешті у 1921 році папа переглянув свої політичні (москвофільські) погляди та повіз батьківщину додому на Львівщину. Там отримав парафію, а Софія почала хапатися за все й одразу. Вчилася кроїти й шити, опановувала вчительську та акторську справи, відвідувала курси комерційної діяльності для жінок. Усередині щось непокоїло та бунтувало, хотілося наперекір, на противагу.
Не йти шляхом галицької попівни, у якої, крім варити, гаптувати, молитися, більше жодних інтересів, а спробувати стрибнути вище за голову. Тому почала заробляти самотужки, а не чекати, що трапиться молодий ксьондз і витягне з карману підрясника кілька злотих. Отож дівчина студіювала документальне кіно, керувала у Тернополі двома кінотеатрами, марила мандрівками, бо ще малою зацікавилася стручками ванілі: «Яка має бути чудова та країна, де проста квасоля видає такі пахощі…» З огляду на ті, пообіцяла: «А може, колись я впаду дістануся до країни, де є ванілія». Згодом назбирала трохи грошей і в 1927 році чкурнула до Парижа.
ШЛЯХЕТНІСТЬ «НІКЧЕМНОЇ ІСТОТКИ»
Подібний вчинок вважався нечуваним, бо не годиться двадцятирічній дівчині їхати без супроводу до міста кохання та розпусти. У місті моді, кабарі, авангарду та джазу. Не дозволено незаміжній юнці миті вікна, позувати оголеним бовдурам-художникам (три години — 30 франків), гасати сценою, вивчати фотографію, марити акторською та літературною кар'єрою, ще й жити без вінчання з маляром Крістіаном Кальяром. Невдовзі познайомилася з таким самим емігрантом Володимиром Винниченком , сподіваючись здобути рецензію на свій текст. Сорокасемирічний ловелас охрестивши дівчину «крихітним, але цікавим продуктом нашої милої історії», потім — сексі-лялькою, та не на жарт захопився, оскільки Софія була тонкою і тендітною, мала темне з мідним відливом волосся, чисту шкіру. радивши починати з короткої прози, а не з романів, а коли нічого не вийшло, вдарився в амбіцію. Називав поза очі нікчемною істоткою і глумився з її недосконалої української, бо мова в дебютантці препаскудна, галицька.
БЕЗ МЕЛАНХОЛІЇ
Хай там що, Софія стрімко вислизнула з його лагідних рук і подалася за дві з половиною тисячі кілометрів до Марокко, бо дуже кортіло відкрити для себе Африку, відчути її колорит та розповісти землякам про дивовижу. У той час як галицькі жінки опікувалися винятково сім'ями та дітьми, пекли сирники та святили вербу, зачитувалися порадами Ольги Франко щодо приготування львівської флячки «попівна», вона блукала Марракеш. Першого ж дня занотувала у щоденнику: «П'яна від ворожень, сильного запаху спітнілих тіл, печеної баранини, лою, помаранчу, крику, танцю муринської та арабської музики, я повернулася з арабської площі розваг. Голова в мене крутиться, мов колесо дитячого вітрячка. Стою на порозі моєї кімнати, рукою тримаюсь за стіни, а другою шукаю електричного контакту…»
Слідом описала оповідачів, що за п'ять су розповідали небилиці, лікарів із зіллям та риб'ячою лускою, ворожбитів, які налагоджували зв'язок із Аллахом за допомогою трясучки. Гадюкоїдів (отруйне задоволення коштує десять су), танцівниць, ковтачів вогню та повій. Відвідини гарему, чаювання з місцевим каїдом та його спроби подарувати одну зі своїх дружин — одинадцятирічну дівчинку. З султаном виникла дивна бесіда, бо чоловік вважав українців та росіян одним народом. Подорожниця мерщій накреслила мапу і зазначила, що українців сорок мільйонів, а Україна у півтора рази більша за Францію. Жінка мешкала не в готелі, а серед звичайних марокканців. У товаристві мовчазних пальм, цитрин, помаранч та оливок. Над головою — голубіло небо і жодного натяку на міську меланхолію. Поруч люди, які під час сміху тримаються за серце, будь-які події пояснюють «волею Аллаха» і радять поцілувати руку, яку несила відтяти.
НАВКОЛО СВІТУ ЗА ДВА РОКИ
Мандрівка тривала чотири місяці, і вражень вистачило на цілу книжку. Галичанський видавець запропонував назвати її «Одним скоком до Марокко», але Софія подібна назва не заходила. Тоді і виник «Чар Марока». Подорожній роман став бестселером, і мандрівниця збирала повнісінькі зали слухачів. Розповідала про міражі з синіми деревами біля зеленої води, хлопчачі трикутні чуби (за ті пасма Аллах втягував їх до раю) та ілюзію щодо відсутності душі в арабських жінок. Слідом погостювала у батьків, допомогла мамі з сімейним пансіонатом, здобула фах кінооператорки та попрямувала до Індокитаю. За наступні два роки відвідали Єгипет, Китай, Лаос, Камбоджу, В'єтнам, Австралію, Нову Зеландію, Канаду, США. Побувала на Цейлоні, Малайських островах, Яві, Балі та Таїті. Виходити заміж юнка не поспішала, бо основним завданням було знайти себе, а не навчитися підбивати борщ, а ще — знайти райські острови без насильства та пригнічень. Ідеальним островом для життя визнала Таїті.
КРІЗЬ ГАЗЕТНУ ШПАРИНУ
Щоб відчуватись фінансово незалежною, заклала угоду з французькою фірмою «Опторг-Юнан-Фу» і попрямувала назустріч Великому Будді, нескінченним мурам, галявинам женьшеню. Отже, все по-чесному: вони їй гроші, вона їм відеоматеріал. То було досить складно, бо азіати вірили, що камера забирає душу, а якщо за камерою стоїть біла людина, то це взагалі судний день. У чайній провінції Юньнань Софія годинами чатувала на перехресті, чекала на робітників, що поверталися з рисового поля, та варто було вдивитися дивну європейку, «моделі» враз давали стрекача. Від того й вигадала свій знаменитий трюк. Орендувала на базарі магазинчик, типу для продажу літаків та автомобілів, обклеїла його газетами-шпалерами та залишила крихітне вічко, через яке знімала життя. Фільмувала торги, зварювання, весілля, заклопотаних кур'єрів, стомлених рикш, колону засуджених та похорон багатія. Одного разу стався потоп, вода неслася з нечуваною швидкістю, місцеві поховалися, а вона стрибнула до човна і попрямувала розглядати навколишній світ. В Індокитаї дістала собі опіумну залежність. Дівчина унадилася до старого в надії, що той відкриє секрети азійської душі, а він, замість калиграфії, етикету та чайної церемонії, присадивши її на макове молочко.
ГОЛОВНА ПОДОРОЖ У СІМЕЙНОМУ ЧОВНІ
Виходить, зазнала всього: побиття камінням, малярії, укусу бананової гадюки та впливу отруйної орхідеї. Побачила вуличні екзекуції та травматичну традицію бинтування ніг. Неодноразово креслила карту України на землі, піску, рисовому та кукурудзяному полі. Чула сотні тисяч голосів, сотні тисяч переливів плачу та сміху. Саме в Китаї закохалася у французького дипломата Жана Удена та народила трьох синів: Алана, Данка-Мішеля та Жака-Мірка. Відтоді залишила мандри, бо треба було колихати, виховувати, допомагати з уроками. Часто готувала щось із галицької кухні, а на Різдво улюблену чоловікову страву — кутю. Мріяла побудувати хату в Карпатах і зробила макет помешкання, але планам завадила Друга світова війна. Доживала віку на острові Нуармутьє біля будинку, спроектованого власноруч. Під вікнами глипали очисками соняшники та мальви. На найвиднішому місці — таріль із написом «Чим багаті, тим і раді» та набір для куріння опіуму як підтвердження її маленької победи над собою. У засвіти Софія Яблонська попрямувала як справжня мандрівниця. Шістдесятичотирирічна жінка загинула в автопригоді, коли везла рукопис нової книги видавцю.
Джерело інформації: www.huxley.media
Коментарі
Дописати коментар