Як кібернетика припинила бути псевдонаукою.

 

 

Арт: Даніель Мартін Діас / instagram.com

 

ЗВІДКИ СЛОВО

 

Слова, споріднені з цим, є і у давньогрецькій, і в латині Кермо латиною — губернакулум, той, хто ним керує, по-нашому керманич — це, звісно, ​​губернатор (ми ж таке думали, а губернатор насправді хіба що трохи старший за звичайного матроса). А в Елладі майстра, який вправно керував колісницею, могли назвати словом «кібернетикос» — сенс той самий. Платон іменував кібернетикою мистецтво управління державою, яка, подібно до корабля, потребує вірного курсу. А 200 років тому француз Ампер у своїй класифікації наук залишив місце для науки про правильне керівництво, яку теж запропонував звати кібернетикою (назвеш щось грецькою — одразу стане зрозуміло, що це наука!). Наступний крок у використанні цього слова зробила геніальна дитина, яка недарма назвала свої мемуари «Колишній вундеркінд». У півтора року він знав усі літери, у три — читав уголос англійською, у п'ять — грецькою та латинською мовою... Стаття про нього в New York World 1906 року мала скромну назву «Найвидатніший хлопчик у світі». У 14 років він став бакалавром престижного Коледжу Тафтса, у 18 (це не помилка!) доктором філософії Гарварду. На Першу світову війну його не взяли через проблеми із зором, під час Другої він вчинив розсудливіше — всю війну займався науковими аспектами управління зенітним вогнем. Підсумком його праці стала книга про нову науку - кібернетику.

 

Норберт Вінер (1894–1964) — американський математик, один із засновників кібернетики та теорії штучного інтелекту. Нагороджений Національною науковою медаллю США / mitmuseum.mit.edu

І ЗА ЩО ЇЇ?

 

Книга вийшла у 1948 році, і ця година виявилася вкрай несприятливою для становлення та сприйняття нової науки в СРСР. Саме цього року відбулася сумнозвісна сесія ВАСГНІЛ, на якій влаштували погром генетики. Але генетика в СРСР хоча б існувала — було що піддавати критиці, а звідки взялася війна з кібернетикою, яка тільки-но з'явилася? Пов'язана у нашій свідомості з науками про комп'ютери, справою дуже потрібною, причому військовим чи не більше, ніж цивільним, кібернетика начебто мала б максимально схвалюватися і гарячково розвиватися. Аж тут ось, будь ласка, знайшли ворожу ідеологію. Втім, куди ж СРСР без неї, ворожої ідеології? Як це тоді траплялося, придушення кібернетики почалося зі статті не в науковому журналі, а в «Літературній газеті», що не мала жодного стосунку до науки, — сталося це 5 квітня 1952 року.

Стаття мала таку назву: «Кібернетика – наука мракобісів». Автора знаю, але називати не збираюся — він цього не заслуговує, Геростратів ніяк не називають. За нею з'явилися інші… Цікавою є добірка тих, хто таврував кібернетику. Колишній поет-конструктивіст, один із авторів скандальної книги про Біломорканал. Лауреат Сталінської премії за організацію виробництва зброї, розвідник на пенсії. Лікар-психіатр, активний борець із генетикою, докторську дисертацію не захистивши, псевдонім — Матеріаліст. Орлі… Таких ключових статей було навіть не надто багато — вони просто оголосили про державну політику в цьому питанні не тому, що були якісь радянські кібернетики, з якими боролися, а для підтримання загальної атмосфери страху та слухняності. Якщо ідеологія не лякає, то навіщо вона взагалі? Щоб усі сиділи тихо…

 

ІДЕАЛІСТИ, ІНШОПЛАНЕТЯНІ, ЗБОЧЕНЦІ…

 

А які, власне, звинувачення висували проти кібернетики? Чим вона безпосередньо погана? Спробую пояснити цитатами цих статей. Ось, наприклад, така: «Імперіалісти мріють про такий стан речей, коли ніхто не загрожуватиме їхньому пануванню. Роботи, тільки роботи їх улаштовують». Автор - вищезгаданий Матеріаліст. А це уривки зі статті «Філософського словника» 1954 року «Реакційна псевдонаука»: «Заперечує якісну своєрідність закономірностей різних форм існування та розвитку матерії… яскраво відображає одну з головних рис буржуазного світогляду — його нелюдяність». І такого — на дві сторінки… Ось це трохи конкретніше: «Розпалювачі нової світової війни використовують кібернетику у своїх брудних практичних справах», «…є… ідеологічною зброєю  реакції, засобом здійснення її агресивних військових планів».

Замініть слово «кібернетика», скажімо, на «артилерію» і забороніть її! Були й глобальні закиди — у підготовці до поневолення людей іншим розумом. А як вам звинувачення у позбавленні людей можливості розмножуватися «старим звичним способом»? Після цього твердження, що кібернетики говорять про необхідність винищення більшої частини людства, вже й не дивує… І доказів не чекаєш. Навіть цікаво, кому від цієї агітаційної кампанії була реальна користь (мізерні гонорари авторам згаданих текстів аж ніяк її не окупають). До того ж СРСР, наприклад, вочевидь лише шкода, причому величезна. Просто тому, що керована корисливими брехунами неосвітлена толпа не може обійтися без погромів і лінчувань? Хіба що…

 

ОПІР

 

З кібернетикою старалися менше, ніж з генетикою, — чи то повірили, що все й так само пройде, чи то замало часу сплинуло від початку цієї кампанії до 5 березня 1953 року… Щоправда, смерть Сталіна сама по собі всього цього не припинила, але щось почало змінюватися. Принаймні рівень жаху, який нагнітався, почав спадати. Коли щось гарне відгороджують парканом, цей паркан неодмінно починають потайки штовхати — раптом упаде… Один із найвидатніших математиків світу Ляпунов і завідувач обчислювальним центром МО СРСР Кітов провели ряд семінарів із питань, що стосувалися кібернетики, — навіть слово це називали вголос. Обійшлось, не стали чіпати… До СРСР потрапило й кілька примірників книги Вінера — у спеціальне сховище, звісно, ​​але вони були. Її навіть переклали на російську — один із перекладів робили за участю відомого письменника та дисидента Копелєва.

Не дивно — цю книгу обговорював увесь науковий світ, а інтерес до неї в шутку прозвали «Вінеричною хворобою» (на щастя, нешкідливою). Не все йшло гладко. Того самого Кітова за два листи до Хрущова, в яких висувалася ідея створення обчислювальної мережі, подібної до Інтернету (на десятиліття раніше за американців), покарали по повній — виключили з партії та звільнили з посади. Втім, чи так уже погано, що такого науковця вигнали з такої партії? Логіка є... А взагалі, кампанію проти кібернетики вочевидь проводили абияк — ніби навіть нікого не розстріляли... Можливо, тому, що партійний апарат у ті роки займався більш нагальними справами, на зразок боротьби за владу, і просто не встигав забивати по капелюшок. А без великих зусиль заборонити таку корисну річ було великим клопотом...

Обкладинка книги «Колишній вундеркінд» Норберта Вінера / amazon.com

 

ХЕПІ-ЕНД?

 

У 1958 році книгу Вінера просто бачили російською мовою, і вже ніхто за це не постраждав. А трохи пізніше, 1961-го, вийшла велика збірка статей під редакцією академіка Берга з примітною назвою «Кібернетику — на службу комунізму». Було зрозуміло, що заборона на кібернетику пропала навіть теоретично, і процес переслідувань завершився. Хто сумнівається, може подивитись кадри з фільму «Кавказька полонянка» зі словами: «…і принцеса від злості повісилася на власній косі, бо він абсолютно точно підрахував, скільки зерен у мішку, скільки крапель у морі. Тож вип'ємо за кібернетику!» Фільми Гайдая безжально різали, проте цього епізоду ніхто не чіпав. Можливо, це й не були надто страшні переслідування? Не хвилюйтесь, вони дали свої результати. Коли на початку 70-х єдиним стандартом РЕВ стали комп'ютери ЄС ЕВМ (тобто вже застаріла американська система IBM 360), це одразу визначило переможця комп'ютерних перегонів. І до цього моменту тут не змінилося НІЧОГО! Ось така зараза — ці ідеологічні рішення — і навіть не тому, що ідеологи апріорі дурніші за фахівців. Руйнується сама процедура ухвалення рішення, з уже зібраними фактами її й не потрібно співвідносити, аби тільки начальник схвалив. Але ж схвалення начальника самого начальника дуже рідко переживає…

Автор матеріалу: Борис Бурда

Джерело інформації: www.huxley.media